Останні новини

 

(Невигадана історія)

На околиці міста, у парковій смузі росте білокора красуня береза, висока, струнка. На самому вершечку дерева пара ворон звила гніздо. Вони відмінні майстри будівельної справи, надійно кріплять гнізда, та, як з'ясувалося, не завжди. Буває, що пернатим годі протистояти стихії, яку може завдати Природа.

...Вже й пташенята з'явилися у ньому. Батьки ретельно піклувалися про них.

Ще ввечері спостерігав за цими воронами. Здавалося б, ніщо не віщує лиха. Аж ось уночі раптово зірвався буревій. Стрімкий вітер пронісся околицями міста. Стихія вирувала недовго, з кілька хвилин, однак накоїла чимало біди, поламала гілки дерев, а деякі і повалила, скинула на землю рекламні щити...

Вранці, коли проходив повз знайому березу, побачив під нею скинуте додолу гніздо ворон і двох мертвих пташенят, крихітних, ще без пір'я. Біля них сидів один з дорослих птахів і видавав сумні звуки, схожі на голосіння, ридання, стогін, плач. Чомусь подумав, що це мама-ворона тужить за мертвими діточками. Хай буде й так. Ворона почергово брала то одне, то друге пташеня у дзьоба, підносила над собою, знову клала на землю, наче просила, благала:

- Вставай, дитинко, оживай!

Я й гадки не мав, що ворона здатна проявляти такі материнські почуття. Моторошно стало, сумно. Не міг довго спостерігати за цією картиною. Та й пташенятам уже нічим не зарадиш. Пішов у своїх справах.

* * *

Відверто кажучи, я не хотів про це писати. Але спонуканням став один з сюжетів на каналі теленовин...

Рано-вранці у контейнері для сміття безхатченки знайшли щойно народжене немовля, на щастя, живе. Мати сяк-так закутала у пелюшки і... викинула, як непотріб. Безхатченки порпалися у смітнику, шукали хоч якусь їжу, а натрапили на таку знахідку. (Не осуджуймо їх: чому так доля склалася?!.). Вони не розгубилася. Повідомили двірника, який щойно взявся до праці. А двірник - правоохоронним органам, медичній службі. Ті прибули оперативно. Немовлятко спочатку забрали для обстеження у пологове відділення, потім, якщо не помиляюся, то через кілька місяців, вже у сиротинець. Правоохоронці відразу зайнялися своєю справою - шукати горе-маму.

А от тепер порівняйте маму-ворону і маму в людській подобі, якщо її можна назвати матір'ю...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

 

 

 

 

Одного дня два зайчики Кубіка і Тусик, лежачи на м'якій салатовій травичці, роздивлялися білі хмаринки, які пливли по синьому небу.

- Ось ця схожа на дельфіна! - вигукнула Кубіка.

- Дивись-но! А ця схожа на пальму! - сказав Тусик.

Так вони довго продовжували роздивлятися цікаві пухнасті хмаринки, насолоджуватися теплим літнім днем.

- А, давай, придумаємо оповідання про них, - одночасно висловились обоє зайчиків. І почали...

...Жив собі дельфін Аплуа. Плавав в океані серед бурхливих хвиль, пропливав біля островів з зеленими пальмами. Але якось він заплутався у рибальській сітці, що звисала з великого корабля  - риболовецького судна. Аплуа кликав на допомогу, намагався вибратися з пастки, однак йому нічого не вдавалося. Аж тут з палуби корабля побачив бідолаху моряк-рибалка, якому дуже шкода стало дельфіна, тож він вирішив його відпустити. Потягнув на себе сітку, розрізав її гострим ножем і допоміг вибратися «полоненому».

Аплуа був безмежно радий, що врятувався, подякував моряку за допомогу і поплив у безмежні простори океану. Надалі був обережнішим, обачним...

- Усе! Цікаве у нас вийшло оповіданнячко, - підсумували зайчики.

Пізніше Кубіка і Тусик записали його до свого зошита. А коли я їх зустріла, то переповіли мені...

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ

 

 

У когось починається життя,

У когось вже пішло у небуття.

У дворах, де діти сміялись,

Тепер лиш спогади зостались.

Життя виростає з уламків кераміки

І люди складають із них мозаїки.

Коли мозаїка ламається,

Тоді і світ перевертається.

Це - немов сон поганий,

Але, насправді, світ невблаганний...

Дмитро ЗУБКО.

Учень 6-А класу Червоноградської ЗШ №5,

слухач МАЛіЖ

 

 

Всі квіти вишикувались вряд,

Промінню сонця посміхнулись влад.

Травою вкрилася земля -

Прийшла весна!

Така нестримна, чиста і палка,

Мов дівчина танцює молода.

Тече долиною струмок,

Повсюди чути спів пташок.

Вже є мурахи й комарі...

Усі радіють цій весні.

Вікторія БЕЗИК.

Учениця 9-А класу Червоноградської ЗШ №6,

слухач МАЛіЖ

 

 

Нещодавно у мене відбулася розмова в онлайн-форматі з Романом БЕРЕСТОМ, випускником Української академії друкарства за спеціальністю - Реклама і зв'язки з громадськістю, автором прекрасних віршів, моїм добрим другом. Зараз Роман навчається у Познанському університеті ім. Адама Міцкевича і поділився зі мною враженнями: яким є життя в Польщі для українського студента. Впевнений, що ця розмова буде цікавою для молодого покоління українців, які мріють стати студентами, навіть з огляду на вибір майбутньої професії, місця навчання.

- Ще навчаючись в академії у Львові, Романе, твоєю метою став вступ у магістратуру у Польщі, звісно, після здобуття українського диплому бакалавра. Таку нагоду навчатися далі ти отримав завдяки програмі подвійного диплому в Познанському університеті. (Програма укладена з Українською академією друкарства). Коли збирався переїхати у сусідню країну, чи виникало побоювання: як тебе сприймуть там, яка у поляків, скажемо образно, «культура життя»?

- Без огляду на всі побоювання українців щодо часткової ксенофобії та надмірної гордості поляків, близько 80 відсотків людей, яких я зустрічав - надзвичайно милі та привітні, готові допомогти й підтримати у фінансовому, моральному аспектах. Інші 20 відсотків ставляться доволі нейтрально - їм байдуже, чи українець я, чи поляк, чи грек, індус... Важливо те, чи пристойно поводить себе людина, чи поважає вона інших. Взаємна повага - це ключ до миру в усьому світі!

- Навчаючись в академії, знаю, що у тебе було веселе студентське життя, нові знайомства, посиденьки з друзями, літературні вечори, які ти сам організовував чи був співорганізатором, і куди залюбки навідувалися викладачі... Поступив ти на навчання в Польщу, коли розпочалося загострення пандемії коронавірусу і держава ввела жорстокий локдаун. Як це вплинуло на твоє подальше студентське життя?

- Локдаун залишив максимально негативний слід у моєму студентському житті, бо так само навчаємось дистанційно. Роль студента у Польщі не обмежується парами, які потрібно «відсидіти» в аудиторіях. До речі, під час карантину їх закрили. Життя студента (а це в Польщі відповідає навчальному процесу) - це ще й подорожі, екскурсії, зустрічі... Наприклад, в рамках дисципліни під дослівним перекладом з польської «Наближення» наша група повинна була відвідати Іспанію, познайомитися з людьми, стилем їхнього життя, традиціями і навіть національною кухнею... Та клятий коронавірус забрав у нас таку можливість. Замість того ми переглядаємо фотографії і слухаємо історії з досвіду лектора... А назвати це рівноцінним неможливо.

- Перед тим, як переїхати в Польщу, ти багато і настирливо працював: самостійно вивчав польську мову, додатково брав індивідуальні уроки у репетиторів, читав польські медіа, сам пробував писати статті польською. Однак ми добре знаємо, що іноземну мову (навіть сусідньої держави) неможливо вивчити за такий короткий час досконало і розмовляти нею, як носій. Отож, коли у тебе виникають якісь мовні похибки у спілкуванні з поляками, як вони на те реагують?

- Полякам приємно спілкуватися з тобою, якщо вони бачать твої старання вивчити польську мову, не звертають уваги на те, що ти робиш, можливо, сотні помилок. Мовна прірва перестає бути прірвою, коли ти починаєш любити країну, її культуру, цю ж мову. Але українці часто хибно вважають, що польська мова настільки схожа до нашої солов'їної, що вчити її нема сенсу. І помиляються. Адже близькість звучання кількох слів не забезпечує повного взаєморозуміння, а ефективного вивчення (мовляв, ось почую у Польщі ті й ті слова, та й збагну) - поготів.

- Чи маєш ти друзів у Польщі?

- Як на мене, можливо, не вдасться віднайти тут «сокровенний граніт науки», однак вдасться (і вже вдалося) познайомитися з прекрасними людьми: від поважного професора, але добряка за характером, до чарівної панянки-продавця у скромній крамничці, з якою можна поговорити про холодні та дощові польські ранки.

- Що ти можеш сказати про свою спеціальність, яку здобуваєш?

- Назва мого курсу звучить як «медіа в культурі». Тобто акцент - на культурній мапі Європи. Ми вивчаємо релігію, мови, політичні системи, спостерігаємо за їх розвитком через призму медіакультури. І це цікаво! На жаль, зарано говорити, що ця спеціальність має утилітарний характер. Час покаже. Університет забезпечує 360 годин практики, а викладачі (вони досить кваліфіковані!) готові шукати індивідуальний підхід до роботи з кожним студентом. Навіть, якщо вам захочеться просто поспілкуватися, а поговорити можна про все...

- Якими гуртожитками забезпечує цей навчальний заклад своїх студентів, які там умови проживання?

- У це важко буде повірити студентам, знайомими з українськими гуртожитками. Польські студентські гуртожитки забезпечують своїх мешканців власною ванною кімнатою та розрахованою на шість (а не на двадцятьох, як в Україні) осіб спільною кухнею. Однак оплата теж відповідна: за кімнату для двох осіб студент платить 300 злотих на місяць, тоді як для однієї особи - 415 злотих. Один злотий - це трохи більше семи гривень.

- Спасибі за розмову, Романе!

Інтерв'ю взяв

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(З фенологічного щоденника)

Кажуть, що, зазвичай, птахів вітають уранці. Це вони своїм щебетом і співом будять нас, людей, зі сну, сповіщають, що настав новий день, час для праці. (Сприйміть, як образність!). А тут сталося навпаки...

Увечері Великодньої неділі, вийшов на балкон подихати свіжим повітрям. Живемо на п'ятому (останньому) поверсі нашого міського будинку. Над нами - тільки небо. Цього вечора воно було чистим, голубим. Жодної хмаринки. Не дивуйтесь: день вже триває довго, вечірні сутінки не поспішають сповити землю.

Весело і радісно на душі, адже світле свято Воскресіння Христового!

Аж тут ще одна радість сповнила душу і серце - ластівки повернулися з вирію! Стрімко сновигають у небі над багатоповерхівками. Важко полічити скільки їх, але, мабуть, сотня прилетіла, не менше. Вранці, коли повертався з батьками з церкви, їх ще не було. Отож щойно-щойно повернулися з далекої мандрівки.

Понад годину спостерігав за ними.

Довго кружляли вони у небі. Потім одні залітали до свого рідного гнізда (про таємницю скажу згодом), інші шукали місце для будівництва нового. Не без того, щоб не шукали собі пару. А, може, вже знайшли дорогою до рідної землі...

У ластівок заведено («про таємницю»): чужого гнізда вони не займають, а будують своє. Виняток: господарі не повернулися з вирію, загинули на чужині, чи, принаймні, загинув один з птахів, тоді одна «половинка» шукає другу «половинку» для продовження роду і вже займають «напівчуже» гніздо. Ластівки - птахи мирні!

Щось знаменне у тому: ластівки прилетіли саме на Великдень, принесли на крильцях справжню весну.

Так і кортіло гукнути на весь голос:

- Вітаю вас, ластівки!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

 

 

 

Сторінка 1 із 35

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.