Останні новини

 

(З фенологічного щоденника)

Кінець вересня був дощовим, холодним. Перші дні жовтня також не потішили теплом. А потім спалахнуло друге бабине літо. Скрізь снується довго павутиння, на якому при сході сонця виблискують срібні роси. Вони скрізь виблискують. Старожили стверджують, що давно не було такого теплого жовтня.

* * *

Пташині співи змовкли. Горобці і синиці перебираються ближче до людських осель. Дивно! На плесах ще жирують дикі качки. Чомусь не поспішають відлітати у вирій. Хоча, пора, пора... На водоймах вони ще можуть насититися густою зеленою ряскою, у якій, мов у рибальській сіті, заплуталися різні молюски.

* * *

10 жовтня увечері, коли землю сповили перші сутінки, вийшов на балкон (живу на п'ятому поверсі) подихати свіжим повітрям. Ледь не перед носом літають кажани. Не заснули на зиму. Їхня поведінка обіцяє теплі дні.

* * *

Неймовірно теплою, як для тієї пори, видалася Покрова (14 жовтня). А кажуть:

- По Покрові - по теплові.

- По Покрові - по корові. (Не йде пастися на луг).

Тим часом на лузі трава зелена. Є на чому випасатися коровам. Звісно, це не весняні чи літні трави. То годувальниці не повертаються додому голодними. Трапляється, що влітку корови голодні, коли трава вигоріла під сонцем.

* * *

Листя з вишень, яблунь, слив, волоських горіхів вже опало. Зате золотою красою з багрянцем вкриті клени, каштани, ліщина, берізки... Щоправда, одна берізка у затінку між міськими багатоповерховими будинками залишається зеленою. Не поспішає розставатися з вбранням дуб. Він в усьому стійкий!

Опале листя дерев приємно шурхотить під ногами. Та це тільки тоді, коли сонечко підніметься і висушить його від роси. А вранці, при осінньому тумані, воно якесь мовчазне, в'яле. Буває, що «зачвакає» від вологи, як ступиш на нього.

Осінні тумани - добрий орієнтир для грибників. Повертаються з лісу з повними кошиками грибів. Найчастіше зустрічаються опеньки.

* * *

- Щука клює! - хизуються рибалки і показують свій багатий улов.

* * *

Ягоди калини чекають перших приморозків. Саме тоді найдоцільніше їх заготовляти. А морозу нема та й нема...

* * *

23 жовтня. Полудень. Осіння спека! Іду сільською дамбою, що пролягла повз луг. Раптом бачу перед собою маленького сіро-зеленого вужа із золотими цятками на голові. Ці цятки вкрили всю голову плазуна. Подумки назвав його - Золота Голова. Вуж спочатку завмер, показав роздвоєного язика, наче насміхався з мене, а потім стрімко поповз у густі зарослі очерету, що на березі дамби.

Змії, за фенологічними спостереженнями збираються у кубла і впадають у зимову сплячку наприкінці вересня. За народними повір'ями - у свято Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня). А тут... Чи не дива?..

* * *

Сади, поля, городи - порожні. Зібрано весь врожай. А якщо хтось необачно і залишив на грядці капустину, морквину, бурячок.., то буде для зайчика на обід.

* * *

Єдина окраса садів - пишні жоржини, хризантеми, які вражають своїми барвами. Хризантемам, до речі, навіть морози не страшні. Цвітуть та й цвітуть.

* * *

Враз теплого жовтня змінив холодний похмурий листопад. Дощить...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

Ти серед сотень силуетів,

Принесених осінніми вітрами,

На відстані далеких кілометрів

Тебе малюю я думками.

Ми ще зустрінемося знову,

Кохання наше запалає,

Почуємо осінню ніжну мову.

А осінь нам мелодію зіграє...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Звалася бабуся Ганею. Вона жила у своїй тісній хатинці сама. Одного дня бабуся Ганя сиділа біля вікна і милувалася довкіллям. Слухала, як співають пташки, дивилася, як плете павучок срібну павутинку, цвітуть квіти і... граються троє хлопчиків.

Їх бабуся добре знала. Це були Олежик, Петрусь і Русланчик. Олежик - чорнявий, у синій кепці. Петрусь - у червоній кофтинці та білих штанцях, і сам білявий. А Русланчик - маленький, руденький, у жовтому костюмчику. Діти бігали по травичці, бешкетували. Вони поламали усі квіточки, попсували павутинку, ще й кидали камінці у пташок.

- Ох-ох, ой-ой! Які ж ви невиховані, природу нищите!.. - зауважила бабуся.

- А ви хто такі? - запитали хлопчики.

- Я - бабуся Ганя, ваша сусідка, і я вас добре знаю. А ви так зайняті бешкетуванням, що нікого навкруги не помічаєте...

- Х-м-м, ну і як нас звати? - запитали хлопчики.

- Олежик, Петрик і Русланчик, - відповіла старенька. - Краще послухайте, дітки, - продовжила бабуся, - розкажу вам оповідь.

- Ну, добре, - відповіли ті і повсідалися на м'якенькій травичці, щоб уважно послухати.

- Ось на місці цієї квіточки, чи пташечки, чи павучка, якби були саме ви, чи сподобалося б вам, коли б вас штовхали, ламали, топтали, кидали камінцями?.. Правда ж, що ні? І їм теж неприємно. Потрібно захищати і любити все, що навколо вас, а не навпаки...

Бешкетники вдумалися у слова бабусі і пообіцяли, що більше ніколи не шкодитимуть природі, а будуть її оберігати. Тоді старенька заспокоїлася. Вона була впевнена, що хлопчики визнали свої помилки і не чинитимуть зла.

А мораль оповідки така: спочатку подумай про наслідки, перш ніж зло заподіяти.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ

 

 

 

Весною бабуся і мама білили у садку дерева. Я, тоді ще школяр, їм допомагав. Після побілки старе, «понівечене» відро, у якому розчиняли вапно, залишили під горіхом. Поставили вверх дном і, здавалося, забули про нього. Так воно і стояло до осені, нікому не заважало.

Коли ж восени збирали сухе опале листя, надибали на відро.

- Час його позбутися, - сказала бабуся. - Маркіяне, віднеси цей непотріб на сміттєзвалище, де окремо складають металобрухт.

Охоче погодився виконати прохання бабусі. Та тільки підняв відро, то відразу здивувався. Під ним мурахи спорудили мурашник у вигляді круглої піраміди. Зручно їм тут - тепло, сухо, дощ не накрапає, вітер не дошкуляє. Тож навіть численні «віконця» та «двері» свого помешкання мурахи щільно не закривали.

Показав бабусі знахідку і:

- Бабусю, хай це відро залишиться для мурашок, як дах над головою, - попрохав у неї.

Бабуся посміхнулася і погодилася, ще й  прокоментувала:

- Вони - доволі корисні комахи, нищать шкідників саду, черв'яків, гусениць. Не будемо чіпати!

З тих пір минуло десяток років. Так і стоїть під горіхом відро, перевернуте вверх дном. Буває навідаюся у сад, підніму відро, зазирну, що там діється... А там - вирує життя.

Звісно, для боротьби зі шкідниками саду часто використовують хімічні препарати, які потім потрапляють у плоди дерев (яблука, груші, сливи...), а ми їх споживаємо і завдаємо шкоди здоров'ю. Мурахи - також надійні охоронці саду, тим паче, що шкоди плодам не завдають. А від хімічних препаратів, на жаль, самі  гинуть.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Колись троянди я їй дарував,

Як символ свого вічного кохання,

І вірші я про неї написав.

Вона — краса й моє бажання.

Пройшли роки, дороги розійшлися,

Та в серці її завжди пам'ятав.

Хоч наші долі так і не зійшлися,

Про неї вірші я ж таки писав...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(З фенологічного щоденника)

Уже десяток років поспіль у хліві, що на господарстві у моєї бабусі Лесі, селяться ластівки. Звили гніздечко на стіні під самою стелею і щовесни прилітають до нього. Зумисне не зачиняємо для них віконця.

Але цієї весни сталося щось дивне. Інші ластівки прилетіли у середині квітня, а наші припізнилися. Ми вже й стали хвилюватися: а чи повернуться вони, чи не загинули у дорозі?.. Якось сумно без ластівок. Та таки повернулися, аж на свято Юрія, 6 травня.

І от маєш тобі лихо. Через кілька днів їхнє гніздечко, яке слугувало років п'ять, тож нового не будували, впало на підлогу, розбилося на друзки. Інші ластівки вже зробили кладки, висиджують пташенят, а наші щойно будують гніздечко.

Благо, що неподалік потічок, береги якого місцями вкриті глиною - відмінним будівельним матеріалом. А соломинки, суху травичку (залишки сіна) знайдеш тут же, у хліві. За кілька днів ластівки збудували собі нову «хатинку». Мама-ластівка поклала у гніздечко три крихітних яйця (це вже потім дізналися, коли вилупилися пташенята) і стала висиджувати потомство.

Справді, запізнілі ластівки. Інші вже годують малят, а наша пара, як то кажуть, досиджує. Та коли вилупилися, тато і мама працювали без утоми. Від світанку до заходу сонця (а дні - довгі) ловили комашок, годували ластів'ят, щоб ті швидко набиралися сили, не відставали від інших, адже попереду далека і важка дорога у вирій.

Зазвичай, у нашому краї ластівки відлітають на Успення Пресвятої Богородиці, 28 серпня, принаймні, починають відлітати. Таке давно запримітили спостережливі люди. Перед тим птахи збираються у зграї, сідають вервичкою на електричних чи телефонних проводах, прощаються з рідною землею.

Так і сталося цього разу. Перші ластівки полетіли вчасно. Однак не всі. Їх ще можна було побачити в небі, але все менше і менше. Наші ж продовжували навідуватися до рідного гніздечка. Та напередодні свята Симеона, або ж Семена, 14 вересня, яке знаменує початок нового церковного року, їх не стало. Полетіли разом з іншими запізнілими ластівками.

Старші люди переповідають повір'я, що ластівки не відлітають у вирій, а залишаються з нами, тільки ховаються на зиму у криницях. У дитинстві я цьому вірив. Заглядав-заглядав у бабусину криницю, але ластівок так і не бачив...

Повертайтесь весною додому!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

Сторінка 1 із 28

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.