26 жовтня – свято мученика Димитрія Солунського (Дмитра). Перша субота перед ним – Вселенська поминальна. У народі вона має безліч назв – Дмитрова, Переддмитрова, Заупокійна Дмитрова, Велика, Задушна, Дідова, Осінні діди... І за церковною, і за народною традиціями, вона належить до важливих поминальних днів, коли згадують (поминають) навіть невідомих покійників, але похованих за християнським обрядом.
Померлих родичів поминають насамперед молитвою у церкві, потім на кладовищі І, нарешті, вдома за обідом. Роблять це у тісному сімейному колі, гостей не запрошують і в гості не ходять, бо у кожній родині є померлі.
На Волинському Поліссі, зокрема Рівненщині, колись побутував звичай, який докладно описав Михайло Грушевський у «Матеріалах до етнології»: «Хазайув наготує найбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуть. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі душечки померлих помились і пообідали». Серед поминальних страв мали бути коливо й узвар.
Вірили, що в цю ніч на цвинтарі можна побачити тіні померлих, як вони встають з гробів і розходяться по хатах своїх родичів.
Тарас ЛЕХМАН
