Останні новини
31 липня 2021
31 липня 2021

 

Марія Євгенівна Магдзяк — відомий у Прибузькому краї автор. Вона практичний психолог і вихователь. Вищу освіту здобула у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки. Працює вихователем у Червоноградському гірничо-будівельному ліцеї. Спеціаліст вищої категорії. З 2011 року є членом літературно-мистецького об'єднання «Третій горизонт» та Української асоціації письменників Західного регіону.

У літературному доробку авторки збірка поетичних творів для дорослих «У світ вдивляюся з любов'ю» та шість збірок для дітей - «На крилі дитячих мрій», «Різнобарв'я літа», «Плете весна віночок», «Несу в долонях сонечко», «Крилаті самоцвіти», «Краса України». Вона частий гість на сторінках місцевих періодичних видань «Літературний Червоноград», «Третій горизонт», «Солокія», «Місцевий часопис», «Благовіст», «Народна справа». Окремі твори опубліковані в альманахах «До тебе, Лесе, ідемо», «Автограф», «Тобі несем свою любов» (до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка).

Марія Магдзяк є переможцем та призером низки Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів: ім. Володимира Дроцика (2013, 2015, 2017 рр.), ім. Леся Мартовича (2016, 2017 рр.), ім. Мирона Утриска (2017 р.).

Збіркою «Мелодії серця», створеною у співавторстві з композитором Тетяною Кисленко, авторка з Червонограда дебютувала у царині пісенної творчості.

І ось ще одне відкриття - книга-нарис про батька Євгена Равка «Тихим плином років...». До її написання вона готувалася довго, насамперед внутрішньо, духовно, емоційно. Було списано не один журналістський блокнот, на сторінках яких занотовувала спогади про тата. Згідний з автором, що дуже важко писати про ту людину, яку ти добре знаєш, любиш, шануєш, поважаєш, важко писати про свого тата. Тому, мабуть, першою «підготовчою спробою» до написання книги став обсяговий нарис «Мій тато - шахтар!», надрукований у газетах «Благовіст» і «Народна справа».

Загальновідомо, що нарис - найпоширеніший художньо-публіцистичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у систему соціально-політичних і духовних цінностей. Водночас нарис є досить складним для написання. Він потребує неабиякої інтелектуальної підготовки, творчої майстерності, зрештою літературної і журналістської практики. А як вже тут обійтися без життєвого досвіду?.. Прикро, що в сучасній журналістиці обирають героєм нарису визначну людину - успішного політика, бізнесмена, мецената... Та забувають про «маленьку людину» (хай цей вислів не звучить образливо), яка ніколи не прагнула висот та слави, а просто вершила свою місію, яка (навіть так!) визначена їй Богом. Тож іншим шляхом пішла Марія Магдзяк.

...Сьогодні інший темп життя. Динамічні зміни у суспільстві змушують нас по-іншому дивитися на світ. Та, попри все, кожному з нас цікаво і важливо пізнати коріння своїх далеких предків (а, відтак - пізнати свій рід-родовід), як вони жили, чим займались, що залишили нам у спадок. Адже ми, сущі, є продовжувачами роду людського. І тут для журналіста важливо зібрати інформацію з перших уст, від людей старшого покоління. А їм завжди є що і про що розповісти. Не марнуйте часу!

Редагуючи цю книжку, можу впевнено сказати, що вона насичена довгими роздумами над складними життєвими ситуаціями. Книжка містить шість розділів (вважайте їх етапами життя героя), кожний з яких цікавий по-своєму. Автор чітко втілює задуми (концепції). Перший - з одного боку показати приклад, що не можна бути байдужим до світу, до людей, до праці, до батьків, нехтувати Богом. Кожна людина унікальна своєю історією, думками, талантами, мріями, сподіваннями... Другий - книга-нарис дає змогу подивитися на нашого земляка Євгена Равка, як творчу, працьовиту і багатогранну особистість. Не так уже й важливо, хто ти за професією. Головне твоє призначення на землі - бути Людиною (і це - з великої літери), мати в серці доброту. Якраз сила характеру героя нарису у доброті, чуйності, щирості. Читаючи цей нарис, можна відволіктися від коловороту повсякденних турбот і поринути у світ позитивних емоцій.

Відтворюючи життєпис свого батька, автор сподівається, що кожна людина може порівняти його зі своєю біографією і разом з тим дозволяє поринути у спогади.

...Українські шахти, на жаль, закривають. Можливо у майбутньому цей нарис стане цікавим ще й для тих, хто видавав і видає «на-гора!» безцінний скарб - вугілля («чорне золото»).

Книжка «Тихим плином років...» наповнена подіями, надіями та переживаннями. Вона стане справжнім подарунком для Марії Магдзяк. Адже онуки повинні знати історію свого роду, пам'ятати славних предків, берегти в серці тепло батьківської хати.

Сподіваюсь: наступне покоління сім'ї Равок буде мати що дописати до цієї книги. Дай Бог, щоб колись вона стала документальною повістю!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

 

1963 рік. Я працював завідувачем клубу у селі Криснополі на Одещині. Діяли там художні гуртки, в т.ч. і хоровий. А які там були гарні, голосисті парубки і дівчата! Та й старші задніх не пасли. Як співали!.. Як виспівували!..

У серпні на півдні України розпочинаються світлі ночі. Сонце, здавалося б, раніше котиться за обрій, сутінки раніше землю сповивають. Але скільки зірок на небі побачиш! Кожну зірку «візьмеш у долоню»...

Цієї пори після важкої виснажливої праці у полі чи на інших колгоспних роботах молодь збирала не так у клубі, як на околицях села. Співали до світанку. Тепер так не співають...

* * *

КОЛГОСП

Воно давно вже повелося,

Що у колгоспі теж жилося...

Жили там люди, доживали

І трудодні ледь рахували.

Ходили справно на роботу,

Хоч мали і свою турботу.

Прийде ж вечірняя пора -

Полине після край села.

Віктор СІНЬКОВСЬКИЙ

 

 

 

Коник, коник-стрибунець,

Ой, який він молодець!

Вечорами - цвіркутун,

Але вдень зате - мовчун.

***

ПУСЯ

Киця наша, Пуся мила,

До роботи не лінива.

Мишку як зачує де,

То спійма, не підведе!

Всі ми любим тебе, киця,

Бо ти наша чарівниця.

Віктор СІНЬКОВСЬКИЙ

 

 

Який же він казковий і лапатий!

Чекали ми його, неначе свята.

І ось він випав білий і красивий.

Для нас це було, ніби справжнє диво!

Радієм снігу. Мчать санчата з гірки

І ліпимо разом клубки-сніжинки.

Казковий блиск, морозець звеселяє,

Блискітками укритий шлях лягає.

* * *

КАРНАВАЛ

У лісі всі звірята одягнули маски

На карнавал чудовий, ніби з казки,

Усі спішать, усі чекають дива.

На святі цім ялинка є красива -

Уся блискуча, сяюча, щаслива.

І я на бал чудовий поспішаю,

Ще й маску загадкову одягаю.

Ми будем веселитись, танцювати

І Новий рік ми будем зустрічати.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖу

 

 

(З циклу “Рідна природа”)

Зимова відлига. Сірий похмурий день. Так само сірий сніг. Місцями біжать струмки, мов та рання весна прийшла. Переступаючи через них, прогулююся околицею міста. Весь луг «на долоні», а там далі - ріка Західний Буг, а за нею ліс...

Ось і кущ шипшини край дороги. Ягоди на ньому почорніли від дощів, снігу та морозів, мабуть, вже й втратили свої цілющі властивості.

Коли підійшов ближче, аж тоді побачив у кущі сороку. Чи то застрягла птаха у колючих гілках і вибратися не може, чи то ласує ягодами. Але шипшина, здається, не належить до її раціону харчування. Завмер і став уважно спостерігати.

Сорока тим часом тулилася то спиною, то грудьми то однієї гілки, то до іншої, розкрила крила, переступала з лапки на лапку, наче танцювала, крутила-вертіла головою на всі боки. Та ще й скреготіла, але якось задоволено, мінорно, а не злісно. Таке балансування поміж колючими гілками тривало хвилин три-чотири.

Я вже потім здогадався, що сорока-білобока чистила об колючки шипшини своє пір'я. Після такого масажу ще й стрибнула у калюжу (тут же, під кущем) талої води-сніговиці, скупалася і полетіла геть.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(Невигадана історія)

Що не кажіть, але у собак відмінно працює «нюховий апарат». Зокрема у підбультер'єрів.

...Назар, наш сусід, увечері прогулювався у дворі між міськими багатоповерхівками зі своїм чотирилапим другом Ніком. Здалеку побачив, що у його під'їзд зайшла невеличка компанія - троє чи четверо осіб.

- Не дивно. До когось у гості, - подумав, - адже різдвяні свята.

Та до кого й гадки не мав, відати не відав. Зрештою, не переймався тим.

Коли невдовзі після прогулянки зайшли у під'їзд, то Назар побачив на першій же сходинці шкіряну жіночу рукавичку.

- О-го! Цінна річ! Такі рукавиці коштують недешево! Хто ж це загубив?.. Шкода добру пропадати. Мабуть, котрась гостя загубила, що щойно заходила. Але ж не будеш стукати-грюкати чи дзвонити у кожні двері і запитувати: «Чия це рукавичка?..».

Ось такі думки роїлися у голові Назара. Втім, швидко вирішив проблему.

- Ану, Нік! Нюхай! Шукай! - наказав Назар своєму рудому собаці-здорованю.

Нік одразу взявся до справи. Понюхав рукавичку, схопив її зубами і стрімголов помчав (вважайте, що волік господаря на повідку) по сходах. Зупинився на четвертому поверсі, покрутився, знайшов потрібні двері і став дряпати об них.

Назар натиснув на дверний дзвінок. Відчинила господиня квартири. Спочатку заціпеніла, бо побачила собаку з рукавичкою у зубах, лише потім сусіда уздріла, а, коли оговталася, промовила до гості:

- Ось бачиш, подруго, знайшлася твоя рукавичка!..

Нік, далі тримаючи у зубах рукавичку, підійшов до гості і ввічливо поклав знахідку до її ніг.

Як подяку за старанність і сумлінність, господиня почастувала Ніка ласим шматком смачної ковбаси, домашнього приготування. Такої у крамниці не купиш. Зі села батьки передали...

... А Назар лишень проковтнув слину...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.