Останні новини
31 липня 2021
31 липня 2021

 

Всі квіти вишикувались вряд,

Промінню сонця посміхнулись влад.

Травою вкрилася земля -

Прийшла весна!

Така нестримна, чиста і палка,

Мов дівчина танцює молода.

Тече долиною струмок,

Повсюди чути спів пташок.

Вже є мурахи й комарі...

Усі радіють цій весні.

Вікторія БЕЗИК.

Учениця 9-А класу Червоноградської ЗШ №6,

слухач МАЛіЖ

 

 

Нещодавно у мене відбулася розмова в онлайн-форматі з Романом БЕРЕСТОМ, випускником Української академії друкарства за спеціальністю - Реклама і зв'язки з громадськістю, автором прекрасних віршів, моїм добрим другом. Зараз Роман навчається у Познанському університеті ім. Адама Міцкевича і поділився зі мною враженнями: яким є життя в Польщі для українського студента. Впевнений, що ця розмова буде цікавою для молодого покоління українців, які мріють стати студентами, навіть з огляду на вибір майбутньої професії, місця навчання.

- Ще навчаючись в академії у Львові, Романе, твоєю метою став вступ у магістратуру у Польщі, звісно, після здобуття українського диплому бакалавра. Таку нагоду навчатися далі ти отримав завдяки програмі подвійного диплому в Познанському університеті. (Програма укладена з Українською академією друкарства). Коли збирався переїхати у сусідню країну, чи виникало побоювання: як тебе сприймуть там, яка у поляків, скажемо образно, «культура життя»?

- Без огляду на всі побоювання українців щодо часткової ксенофобії та надмірної гордості поляків, близько 80 відсотків людей, яких я зустрічав - надзвичайно милі та привітні, готові допомогти й підтримати у фінансовому, моральному аспектах. Інші 20 відсотків ставляться доволі нейтрально - їм байдуже, чи українець я, чи поляк, чи грек, індус... Важливо те, чи пристойно поводить себе людина, чи поважає вона інших. Взаємна повага - це ключ до миру в усьому світі!

- Навчаючись в академії, знаю, що у тебе було веселе студентське життя, нові знайомства, посиденьки з друзями, літературні вечори, які ти сам організовував чи був співорганізатором, і куди залюбки навідувалися викладачі... Поступив ти на навчання в Польщу, коли розпочалося загострення пандемії коронавірусу і держава ввела жорстокий локдаун. Як це вплинуло на твоє подальше студентське життя?

- Локдаун залишив максимально негативний слід у моєму студентському житті, бо так само навчаємось дистанційно. Роль студента у Польщі не обмежується парами, які потрібно «відсидіти» в аудиторіях. До речі, під час карантину їх закрили. Життя студента (а це в Польщі відповідає навчальному процесу) - це ще й подорожі, екскурсії, зустрічі... Наприклад, в рамках дисципліни під дослівним перекладом з польської «Наближення» наша група повинна була відвідати Іспанію, познайомитися з людьми, стилем їхнього життя, традиціями і навіть національною кухнею... Та клятий коронавірус забрав у нас таку можливість. Замість того ми переглядаємо фотографії і слухаємо історії з досвіду лектора... А назвати це рівноцінним неможливо.

- Перед тим, як переїхати в Польщу, ти багато і настирливо працював: самостійно вивчав польську мову, додатково брав індивідуальні уроки у репетиторів, читав польські медіа, сам пробував писати статті польською. Однак ми добре знаємо, що іноземну мову (навіть сусідньої держави) неможливо вивчити за такий короткий час досконало і розмовляти нею, як носій. Отож, коли у тебе виникають якісь мовні похибки у спілкуванні з поляками, як вони на те реагують?

- Полякам приємно спілкуватися з тобою, якщо вони бачать твої старання вивчити польську мову, не звертають уваги на те, що ти робиш, можливо, сотні помилок. Мовна прірва перестає бути прірвою, коли ти починаєш любити країну, її культуру, цю ж мову. Але українці часто хибно вважають, що польська мова настільки схожа до нашої солов'їної, що вчити її нема сенсу. І помиляються. Адже близькість звучання кількох слів не забезпечує повного взаєморозуміння, а ефективного вивчення (мовляв, ось почую у Польщі ті й ті слова, та й збагну) - поготів.

- Чи маєш ти друзів у Польщі?

- Як на мене, можливо, не вдасться віднайти тут «сокровенний граніт науки», однак вдасться (і вже вдалося) познайомитися з прекрасними людьми: від поважного професора, але добряка за характером, до чарівної панянки-продавця у скромній крамничці, з якою можна поговорити про холодні та дощові польські ранки.

- Що ти можеш сказати про свою спеціальність, яку здобуваєш?

- Назва мого курсу звучить як «медіа в культурі». Тобто акцент - на культурній мапі Європи. Ми вивчаємо релігію, мови, політичні системи, спостерігаємо за їх розвитком через призму медіакультури. І це цікаво! На жаль, зарано говорити, що ця спеціальність має утилітарний характер. Час покаже. Університет забезпечує 360 годин практики, а викладачі (вони досить кваліфіковані!) готові шукати індивідуальний підхід до роботи з кожним студентом. Навіть, якщо вам захочеться просто поспілкуватися, а поговорити можна про все...

- Якими гуртожитками забезпечує цей навчальний заклад своїх студентів, які там умови проживання?

- У це важко буде повірити студентам, знайомими з українськими гуртожитками. Польські студентські гуртожитки забезпечують своїх мешканців власною ванною кімнатою та розрахованою на шість (а не на двадцятьох, як в Україні) осіб спільною кухнею. Однак оплата теж відповідна: за кімнату для двох осіб студент платить 300 злотих на місяць, тоді як для однієї особи - 415 злотих. Один злотий - це трохи більше семи гривень.

- Спасибі за розмову, Романе!

Інтерв'ю взяв

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

(З фенологічного щоденника)

Кажуть, що, зазвичай, птахів вітають уранці. Це вони своїм щебетом і співом будять нас, людей, зі сну, сповіщають, що настав новий день, час для праці. (Сприйміть, як образність!). А тут сталося навпаки...

Увечері Великодньої неділі, вийшов на балкон подихати свіжим повітрям. Живемо на п'ятому (останньому) поверсі нашого міського будинку. Над нами - тільки небо. Цього вечора воно було чистим, голубим. Жодної хмаринки. Не дивуйтесь: день вже триває довго, вечірні сутінки не поспішають сповити землю.

Весело і радісно на душі, адже світле свято Воскресіння Христового!

Аж тут ще одна радість сповнила душу і серце - ластівки повернулися з вирію! Стрімко сновигають у небі над багатоповерхівками. Важко полічити скільки їх, але, мабуть, сотня прилетіла, не менше. Вранці, коли повертався з батьками з церкви, їх ще не було. Отож щойно-щойно повернулися з далекої мандрівки.

Понад годину спостерігав за ними.

Довго кружляли вони у небі. Потім одні залітали до свого рідного гнізда (про таємницю скажу згодом), інші шукали місце для будівництва нового. Не без того, щоб не шукали собі пару. А, може, вже знайшли дорогою до рідної землі...

У ластівок заведено («про таємницю»): чужого гнізда вони не займають, а будують своє. Виняток: господарі не повернулися з вирію, загинули на чужині, чи, принаймні, загинув один з птахів, тоді одна «половинка» шукає другу «половинку» для продовження роду і вже займають «напівчуже» гніздо. Ластівки - птахи мирні!

Щось знаменне у тому: ластівки прилетіли саме на Великдень, принесли на крильцях справжню весну.

Так і кортіло гукнути на весь голос:

- Вітаю вас, ластівки!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

 

 

 

 

(З циклу “Рідна природа”)

Весною, коли розпускаються дерева, кущі, а деякі вже квітніть, приємно посидіти на лавчині у міському парку, помилуватися красою довкілля, послухати чарівний спів птахів, які, зголоднілі після зими чи зморені далекою з вирію, радіють жаданій весні, та ще й настирливо шукають у молодій травичці поживу. Тепер її вдосталь. Голодні, вони не завжди звертають увагу на людей (а тут їх чимало!).

Отак би сидіти, спостерігати і думати про щось приємне...

Отож сидів на лавчині парку і... «медитував»...

Але мої роздуми, духовний спокій (я б назвав це станом «нірвани») враз перервала синичка. Спочатку пташка без вагань сіла біля мене на спинку лавки, потім відважно стрибнула на плече. Я здивувався. А та стала довірливо заглядати в очі. Простягнув до пташечки відкриту долоню (зрештою, долоня - то долоня, вона завжди відкрита). Синичка стрибнула на неї, почала торкатися дзьобиком, наче хотіла щось знайти поживне.

Як не здогадатися: взимку час від часу її підгодовували добрі люди. От і звикла синичка до людей, навіть, очевидно, брала гостинці з рук. Марно, що прийшла весна і з'явилося вдосталь поживи. Попоїсти дармового хліба їй і тепер кортить.

На жаль, гостинців для жовтогрудої красуні я не мав. Синичка тицяла-тицяла дзьобиком по моїй порожній долоні, що аж залоскотало, знову стрибнула мені на плече, невдоволено (ображено) свиснула мені під вухо і перелетіла на сусідню лавчину.

Тут сидів тато з хлопчиком-школяриком (за віком, мабуть початкових класів), які спостерігали цю картину. Синичка повторила трюк: спочатку сіла на спинку лавки, потім на плече хлопчику і довірливо подивилася йому в очі, коли той повернувся обличчям до пташки. Хлопчик, на щастя, мав у кишені печиво. Подрібнив одну «пластинку» та простягнув долоню з крихтами синичці. Вона зручно вмостилася на долоні і стала їсти крихти. Ох, і смачно поласувала пташка! Потім весело (вдячно) свиснула і зникла у гущавинах парку...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

 

* * *

Мені наснився дивний сон:

У ньому я літала.

У чарівному цьому сні,

Мов бджілка, мед збирала.

Поміж квіток літала я,

Поміж дерев, в ліс сивий,

На пелюстки сідала я,

Нектар солодкий пила.

Зі мною друг мій мандрував -

Метелик чорно-білий...

Лиш зранку зрозуміла, що...

Це - тільки сон красивий.

* * *

Весняне світить сонечко,

Любов'ю зігріває,

Теплесеньким промінчиком

Людей всіх звеселяє.

Від нього прокидається

Усе-усе на світі,

З-під снігу пробиваються

Весняні перші квіти.

Пелюсточки всміхаються,

Їх вітерець колише.

І кожний запах весняний

Птахів додому кличе.

* * *

Ходить-ходить весна по діброві,

Оберемки кидає квіток.

Поміж трав, на лугах та край поля

Різнобарвний плете з них вінок.

Заплітає вона у травицю

Жовті барви веселих кульбаб,

Додає ще медунку грайливу...

Неземний весняний аромат.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ

 

 

 

(З циклу “Рідна природа”)

За нашим городом у селі рясно поросла лобода та інші трави, багаті на насіння. Це місце облюбували горобці, синички... Адже воно - щедрий стіл для них. Тож навідуються сюди регулярно, ледь не щодня. Цікаво спостерігати за ними. Під час пташиного обіду можна підійти до пернатих близько-близько. Все ж, краще не тривожити.

Особливо багато прилітає пташок, коли насіння рослин дозріває, починає осипатися на землю. Вони охоче ним ласують аж до пізньої осені. Взимку землю вкриває сніг. Але пташки і далі навідуються. Мабуть пам'ятають про щедрий стіл. За старшими прилітає молодь. Однак під шаром снігу (тим паче товстим) їм не вдається знайти щось поживне чи, принаймні, вдосталь похарчуватися.

Аби не розчаровувати пернатих друзів, час від часу (як тільки випадає слушна нагода вихідні від студентських занять) став навідуватися сюди і насипати просто на сніг жменьку зерен пшениці, гречки, проса, крихти хліба. Годівнички не чіпляв, бо ніде. Поряд жодного деревця чи кущика, а лише просторий луг. Певен, птахи дякували і за це. Траплялося, що тільки порозсипав по снігу гостинці, а тут враз випав новий сніг і накрив їх. Птахи таки прилітали інстинктивно. Бувало порпалися у снігу і щось знаходили.

Прийшла весна-красна, розтанув сніг. Горобці, синички, інше дрібне птаство і далі гостює за нашим городом. Та вже не насіння шукає, яке ввійшло в землю і ось-ось проросте новим зіллям. Тепер пташки ласують комахами, черв'ячками, зосереджено, заклопотано шукають їх поміж молодої травички.

І так з року в рік...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.