Вона створена для того, щоб любити,

Щоб дарувати ніжність та тепло.

Весняний цвіт у серці оживити,

Щоб все любов'ю навколо цвіло.

Вона так гарно вміє чарувати -

Тоді на крилах прилетить весна.

І серцю хочеться лишень співати,

Бо особливий дар має Вона!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

(З фенологічного щоденника)

Вважаю, що за лісовими птахами найкраще спостерігати ранньою весною, поки дерева не вкрилися листом, коли пернаті щойно повертаються з вирію, невгамовно співають, шукають собі пару, і навіть за тими птахами, які не відлітають у вирій.

У травні, на початку літа також добре чути їхні голоси — пташині концерти, але самих виконавців годі побачити. Широкі крони дерев, вкриті рясним листом, навіть хвойні дерева, які тієї пори стають “пухнастими”, надійно маскують пернатих.

Отож навідався у лісову смугу наприкінці березня і зустрів свою «давню» знайому - вівсянку. Жовтуватого кольору з дрібними темними цятками (розміром, як зерна вівса) вона нагадує канарку. Але це про самця. Самичка виглядає скромніше. Ще змалку вчили мене розрізняти цю пташку. Потім читав про неї у біологічних довідниках, користувався Інтернетом.

Пташка стрибала по гілках, потім спустилася на землю і щось заклопотано вишукувала. Мабуть, поживу. Адже вже ожили комашки, черв'ячки... Вівсянка до них ласа. Та, насамперед, надає перевагу насінням рослин. Тому навідується на поля з хлібними злаками. Після жнив має багатий стіл із зерна, що впало на землю. Підбирає його. Холодної пори вівсянки збираються біля людським поселень, часто у компанії синичок.

Наостанок вівсянка неабияк потішила мене своїм хвацьким співом:

- Сінь-сінь-сінь!..

(Щось схоже на китайську мову).

Кажуть:

- Вівсянка весною заспіває - значних похолодань уже не буде.

- Почув голос вівсянки - можна розпочинати весняну сівбу.

- Вівсянка весну будить.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

(Спроба журналістського розслідування)

Однією з найгостріших та найбільш обговорюваних тем в Україні стало самогубство підлітків. Його причини - вплив «групи смертників», які ведуть активну діяльність в соціальних мережах Тік-ток, ВКонтакті, Instagram та інших. Чому вони піддаються під таку маніпуляцію та вбивають себе? Навіщо «група смертників» спонукає їх до таких вчинків?

Спочатку розглянемо питання: «Яка роль соціальних мереж у нашому суспільстві?».

Саме ця праця фахівців з програмного забезпечення відіграє феноменальну роль у людському середовищі. Адже завдяки їхнім розробкам («додаткам») ми можемо спілкуватися з рідними, друзями на далеких відстанях, переглядати дослідницькі та мотиваційні відео, самі їх створювати, публікувати наші творчі напрацювання, здобутки... Такими мережами можна і доречно користуватися.

Однак не всі так роблять. Більшість українських підлітків, які користуються додатками Тік-ток, Instagram чи додатком для знайомств Badoo не отримують корисну інформацію для себе. Вони переглядають різні світлини, відео, які негативно впливають на мозок. Згодом підлітки стають залежними від цих соціальних мереж. У них уже напрацьовуються звичка кожних 5 хвилин «заходити» в якийсь додаток, переглянути «смішні» світлини чи відеопранки. Таким чином підлітки стають жити у віртуальному середовищі. А це вже є хвороба, яка називається - цифрова деменція, і сильно впливає на розвиток підлітків. Коли, переглядаючи такі недолугі (здавалося б «безпроблемні») відео, у них з'являється інтерес, «захоплення» видовищем. Це щоразу посилюється і згодом підлітки також повторюють так звані «пранки», але вже на камеру, не усвідомлюючи небезпеки для життя, або (то кращий випадок) виставляють себе на посміховисько. Потрапивши під маніпуляцію, навіть можуть скоїти самогубство.

Першою «групою смертників» була «Синій Кит». Інші її назви - «Тихий дім», «Розбуди мене о 4:20». Вона активно поширювалась в російському додатку «ВКонтакті» у 2015 році і спровокувала на суїцид (самогубство) чимало підлітків з Росії, України, Білорусі, Казахстану та інших держав. Жертвами цієї гри здебільшого ставали підлітки, які мали проблеми в школі, в особистому житті, «зашкалювала напруга» у стосунках з батьками, що викликало у них депресію і вони хотіли покінчити своє життя самогубством. Підписавшись на «Синього Кита», о 4:20 надсилали спільноті повідомлення «Я у грі». На кожного потенційного самогубця знаходився куратор, який давав йому низку завдань, а вирішальна місія, скажімо, змусити підлітка стрибнути з даху багатоповерхівки.

Чому обрали час о 4:20?

Саме 4:20 - це та година, коли стан людини є доволі сонним, вона наче прокинулася, але ще спить, не може оговтатися від сну. Це час, коли особа не зовсім усвідомлює, що з нею відбувається. Це чітко врахували розробники програми і скористалися... Отож, так легше заволодіти свідомістю підлітка.

«Синій Кит» вела активну діяльність два роки, забравши багато життів. У 2017 році держави (на рівні вищого керівництва, спецслужб) почали вести активну боротьбу зі суїцидом серед підлітків, врешті приборкали «Синього Кита». Але наприкінці цього ж року була виявлена ще одна смертельна гра - «Новий шлях».

Атака «білих хакерів» - спеціальні підрозділи з боротьби з кібератаками у правоохоронних органах (ідеться про Україну) - змогла частково приборкати і її. Та все ж з'являлися нові й нові спільноти смерті, зокрема «ВКонтакті». Однак не дрімали «білі хакери» (Честь і Хвала Їм!), набували все більшого досвіду боротьби, а результати їхньої праці ставали чимраз ефективнішими.

Здавалося б, що всі «смертельні ігри» заблоковано і суспільство може з полегшенням зітхнути: «Тепер наші підлітки у безпеці; вже не існує загроз від згубних соціальних мереж, зокрема «ВКонтакті». Але ні! Зарано радіти і тішитися. На зміну приходить нова мережа Тік-ток, яка розповсюджує відео, що спонукає підлітків повторити небезпечні дії та ще й зафіксувати їх на камеру. Наприклад, наковтавшись таблеток, отримати «кайф»; приліпити друга скотчем до стіни (спонукання до насильства); один підстрибує, а інші підбивають йому ноги (так само - насильство, агресія)...

Проаналізувавши ці «невеселі картинки» (з огляду на здоровий глузд), знову побачимо, що до таких суїцидальних дій залучаються підлітки, в яких виникли проблеми в особистому житті, та які вже повністю перебувають у віртуальному середовищі і повторюють усі маніпуляції з цікавості. Їм цікаво, а що буде далі?.. Однак не усвідомлюють, що такі вчинки є смертельно небезпечними, не можуть збагнути, що на них впливає цифрова деменція, не звертають уваги на реальність...

Тепер розглянемо питання: «Чому «група смертників» спонукає підлітків до таких вчинків?».

Знову ж повторюся. Як було виявлено фахівцями з кібератаки та іншими фахівцями правоохоронних органів, до «групи смертників» насамперед долучаються підлітки з особистими психологічними та соціальними проблемами. І тут велику роль відіграє вже порушена психіка юної особи. Оскільки підлітку є «недобре», «відчуває негаразди», то він може отримувати емоційне задоволення від того, що... погано буде іншим. А завдання, які давали сценаристи «групи смертників», якраз свідчать, що вони (сценаристи) отримують задоволення, коли доводять когось до суїциду, зводять до каліцтва, або це робить з кимось (навіть зі своїм другом) їхній актор - той, хто прочитав сценарій, але сам не вдався до ролі смертника.

Як запобігти поширенню таких спільнот у соцмережах?

Відповідь банальна. Нехтувати їхньою інформацією, не звертати на неї уваги, не входити в контакти, не спілкуватися. Не буде попиту на товар, то й товар не потрібен. Тоді стане марним виставляти на інформаційний ринок такий «інтелектуальний» бісівський продукт.

Погодьтесь, є набагато кращі, цікавіші спільноти з саморозвитку, самовдосконалення, які здатні підтримати підлітків психологічно, відкрити для них багато цікавого, змістовного, зворушливого. Пам'ятайте, життя одне і дароване воно Богом! Використовуйте Інтернет з користю. Принаймні, читайте церковні Інтернет-видання, долучайтеся до цих спільнот, груп. Тут ви завжди знайдете добру духовну підтримку, розуміння, допомогу у вирішенні багатьох проблем.

Завітайте на сторінки дитячо-юнацького Інтернет-видання «Планета творчості» (Міжнародна Академія літератури і журналістики). Може й самі захочете стати «творчою особистістю». Звісно, до цього ще далеко, потрібна важка і наполеглива праця! Втім, з чогось слід починати, гулі набивати... Творіть! Дерзайте! Пишіть про те, що накипіло на серці. Обов'язково вдасться! Віра і настирлива праця допоможуть! Залишайтеся у житті оптимістом.

З огляду на порушену проблему, насамперед визначальною є роль батьків, добрі традиції родинного виховання (і то власним прикладом дорослих!). Оберігайте свої чада від поганих, згубних звичок, переймайтеся їхніми проблемами!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

Надія Самсін. Мереживо слова. - Львів: Сполом, 2020. - 160 с.

Це вже третя збірка віршів поетеси зі села Добрячин Сокальського району Надії Самсін. З виданням нової книжки автор не поспішала. Як і між двома попередніми, була «пауза» у три роки. Але вірші таки писала. Вона вдумливо і ретельно добирає тексти для друку, «фільтрує» їх, досконало продумує структуру (радше - композицію) майбутнього книжкового видання.

«Збірка містить щемливі вірші про те, що найбільше бентежить, не залишає байдужою авторку, часто непокоїть, болить, але частіше викликає захват, теплі спомини й неймовірні відчуття». (З анотації).

Шість розділів, а це вірші, підібрані за темами та за почуттями (дозволю собі такий невмотивований вислів), аж ніяк не обмежують широкий діапазон, багатогранну палітру творчості Надії Самсін. Зрештою, таке підтверджує у передмові «Жінка і Слово» поетеса Леся Гук.

Тут є духовна й патріотична поезія, інтимна лірика, вірші-пейзажі, твори для дітей і батьків, вірші, які торкаються соціальних проблем, і поезії про особисте життя, а ще - мораль і філософія, вічне і минуще (тлінне)... Певен, багато чого залишилося поза збіркою.

Почасти її поезії нагадують пісенні мотиви. Воно й не дивно! Пиши так, як думаєш, як спілкуєшся усно, буває, що і через пісню, народну приказку. Що на думці (в голові) - то і на язиці. Мабуть, я вже надто глибоко «пірнув» у душу Надії Самсін. Добре, що добре її знаю (даруйте за тавтологію). Запевняю: вона любить і вміє співати! Зрештою, прочитайте вірш «Плакала дівчина (За народними мотивами)». Фрагмент:

«Козак покинув молоденьку,

Багату вже знайшов собі,

«Ой важко мені дуже, ненько,

Весь вік я буду у журбі».

Хіба це не пісня?!. Без коментарів, бо запитання риторичне!

Надія Самсін запевняє, що почала писати вірші у зрілому віці. До того часу не бралася за перо. Тут я дещо не погоджуюся з нею. Мабуть, таки влучні слова, метафори, порівняння, образи рідного краю, України, батьківської хати (отчого порога), матері приходили до неї ще з дитинства, закарбовувалися в пам'яті, у серці. Інша справа, що свого часу вони не лягали віршованими рядками на папір. А тепер читаємо:

«Вдягнули хмари небо в чорні шати,

Полив, немов з відра, на землю дощ.

Покликав батько нас, дітей, до хати:

Варила мама на плиті червоний борщ.

І у печі пеклись уже ватрушки,

Корицею запахло в хаті вмить,

А на столі стояв узвар із грушки, -

Струною в серці спомин цей бринить».

Та прийшов час, настала нагальна потреба поділитися з читачем сокровенним, донести до читача свої думки, почуття, тривоги, переживання... А сталося це сім років тому, коли розпочалися події на Майдані (відлік розпочала Небесна Сотня), коли російський агресор окупував Крим і рушив на Схід України, коли, здавалося б, ще донедавна у «мирний» час (Росія ніколи не прагнула миру!) до батьків, дружин став надходити сумнозвісний «Вантаж-200», коли спецавто - «чорні тюльпани» стали курсувати Україною. І тепер у неї є багато поезій на цю тему:

«Ридало небо від жалю, земля стогнала,

Синів Вкраїна вже своїх навік прощала.

Летіли в небо, мов птахи, їх світлі душі

І сльози лились із очей на білі ружі».

Усупереч тривогам і болю Надія Самсін залишається оптимістом:

«Сьогодні день такий погожий,

Іду, всміхаюсь перехожим.

Всім щастя зичу я думками,

Хай мир панує поміж вами...».

Духовність - також одна з провідних тем Надії Самсін, ревної християнки:

«Коли на серці є печаль,

Та у душі тривога,

Словами висловлю свій жаль

Молитвою до Бога».

Як мати, як бабуся, пише багато віршів для малечі. Наприклад:

«- Бабусю, а що там цвіте за вікном?

- То яблунька квітне, коханий.

А можна нарву я собі квіточок?

Своїй подарую я мамі».

Далі - доречно, толерантно бабуся відповідає:

«Для цього в садочку ми маєм квітник,

Нарвемо там квіти з тобою.

Не можна, щоб цвіт яблуневий так зник,

Бо яблучка схочеш зимою».

Водночас вона апелює до батьків:

«Любіть, батьки, своїх дітей!

Даруйте їм любов і ласку...».

Та то ж  сама Надія Самсін (її власний поетичний образ - ліричний герой), яка дарує дітям і внукам любов і ласку!

Окремі з поданих до збірки віршів (принаймні, їх фрагментів, мотивів, потім опрацьованих і доопрацьованих) мені вже доводилося читати у газеті «Голос з-над Бугу», в Інтернет-джерелах. (До речі, автор отримує багато схвальних відгуків, коментарів!). Але під книжковою обкладинкою вони якось зазвучали, ожили по-новому. А, може, змусили мене знову і знову співпереживати з автором...

Прийдуть нові часи, відбудуться суспільні зміни, які принесуть Надії Самсін нові творчі ідеї, замисли, будуть нові вірші, нові збірки. Та, дай Боже, щоб їй довелося писати тільки про хороше, приємне, добре!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(З циклу “Рідна природа”)

Водій поставив своє авто на стоянці біля продуктового магазину, а сам пішов за покупками.

Бокове (дверне) дзеркало легкового автомобіля привабило синичко. Мабуть, не так дзеркало, як її ж (синички) відображення у ньому. Пташка спочатку чіпко сіла на каркас дзеркала і стала придивлятися, туди-сюди крутила головою. Потім подумала, що це інша синичка глузує з неї, повторює рухи. Ох, не сподобалося їй таке! Отож почала «лупцювати» нахабну сестричку. А та не поступалася... То дзьобом, то крильми била об дзеркало щосили, невдоволено пищала, сварилася, та все марно. Нагадувала папужку у клітці з дзеркальцем, який інколи так само чинить. (Свого часу жив у нас такий Фенімор, був на рік старший від мене; батьки завели ще до мого народження).

Перехожі зупинилися, завмерли і стали посміхатися. Уже ніхто не поспішав за покупками в магазин. Навіть власник авто не став підходити до дверей легковика і проганяти синичку. Також сміявся, тримаючи у руках дві важких торби. Так тривало хвилин десять.

Коли синичка зрозуміла, що не подолає свого двійника, облишила цю справу та й полетіла.

...І це була маленька краплинка радості, щасливої миті для всіх, хто спостерігав кумедну пригоду синички. Виявляється, як мало потрібно для цього! Умійте побачити прекрасне!

Маркіян ЛЕХМАН

Студент Української академії друкарства

м. Львів