Останні новини
30 листопада 2021
29 листопада 2021
28 листопада 2021



У свято Богоявлення Господнього, Водохреща, або ж Йордану структура будь-якої води міняється і набуває цілющості, тим паче освяченої.
Науковцями доведено, що за своєю структурою вона стає максимально наближеною до внутріклітинної води людського організму. А це значить, що володіє корисними та цілющими властивостями. Такі властивості, виявляється, притаманні будь-якій воді на Землі, набраній 19 січня до обіду.
У силу йорданської води здавна вірили наші предки. Зберігати диво-рідину варто в окремій посудині. Навіть, якщо набрати її з-під крана й освятити у церкві, не сумнівайтеся, це - чудодійні ліки від розладів шлунка, переляків, стресів та інших негараздів, пов'язаних з біополем людини. Маєте гарант на весь рік.
Йорданська вода має здатність очищати людину та робити її духовно сильнішою. Традиційно невелику кількість освяченої у храмі води додають у криницю, щоб допомагала не лише людям, а й тваринам, щоб криничне джерело не висихало. У день свята нею кроплять домівку, робоче місце, як тільки принесли святиню з церкви.
Головне - не виливати освячену воду у водопровід, каналізацію. Таке вважається гріхом. Краще полити нею грядку, деревце, навіть кімнатні рослини, або вилити у водойму (ставок, ріку). Йорданську свячену воду додають до купелі немовлят, хворої людини, нею запивають таблетки...

 

 

Різдвяні святки тривають аж до Богоявлення Господнього (19 січня), яке в народі називають Йорданом, Водохрещем. Увесь цей час від Різдва Христового до Водохреща нічого не можна було робити, лише ходити в гості, колядувати. Щоправда, жінкам дозволялось тільки готуватись до прядіння конопель - микати мички.

Слово Йордан (Ордань) виникло у найдавніші часи і означало - надання воді сонячної сили. У східних слов'ян-язичників свято відзначалось на честь богині води Дани. Від давніх звичаїв предків українців збереглось особливе ставлення до води саме у цей день.

За традицією на Йордан на водоймах вирубували хрест з криги, фарбували у червоний колір буряковим соком, прикрашали гілками ялини, сосни, смереки, сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонці, або в громадських криницях, ночвах на церковному подвір'ї. Після освяти воду несли додому. Батько, як найстарший у сім'ї, окроплював цією водою усіх домочадців, хату, господарство, пасіку, домашніх тварин.

Хлопці на Водохрещу мали почесне і важливе завдання - вони малювали крейдою або глиною хрести на дверях хат, хлівів, на парканах. Ці хрести не можна було витирати, і якщо не змивали їх дощі, вони зберігались до наступного Водохреща. Дівчата витинали хрестики з білого паперу, виготовляли їх зі соломинок і чіпляли на вікна. Замість клею використовували білок яйця.

Цього дня старші ходили один до одного в гості, пригощались голодною кутею, яка залишалась з Надвечір'я Богоявлення Господнього (18 січня), пирогами та іншими стравами. Молодь збиралася на свої забави: найсміливіші парубки купались в ополонках, дівчата щедрували, співали йорданські колядки. Зокрема:

- Рано-вранці на Йордані

Дали Йому ім'я Ісус...

Після Водохреща, за багатовіковими народними синоптичними спостереженнями, починається відносне послаблення морозів, оскільки минула половина зими. Вдень стає тепліше. Морози здебільшого можуть дошкуляти вночі. Але рік на рік не випадає...

 

 

 

- У другій половині січня сніги і морози — у лютому весна не прийде.

- Якщо у другій половині січня багато снігу намело, утворилися «снігові простори», що аж кущі доверху покриті снігом - не чекай ранньої весни.

- У січні (після Йордану) різко потепліє, але й різко похолодає.

- Січень переходить у лютий (погода стала) - весна буде досконала. Якщо й припізниться, то потім буде дружня.

- Раннє повернення граків (таке рідко трапляється наприкінці січня - на раннє весняне тепло.

- Граки першими відчувають прихід весни.

- Снігурі туляться до оселі - на великий снігопад.

- Січневі сніговії - на хліб надії.

- У січні сухо і холодно - у липні буде сухо і спекотно.

- У січні хмари смугами - до відлиги, потепління.

- Наприкінці січня часті хуртовини - влітку часті негоди.

- Місяць народжується лежачи - до тепла; стоячи - до морозу.

- Птахів багато і летять вони швидко - до близької негоди.

- Паморозь - провісниця снігопаду.

- Сніг нагне гілки на деревах і кущах - буде гарний урожай і будуть роїтися бджоли.

- Зірки висипають рясно і густо - до снігу й тепла (відлиги).

- Води наприкінці січня стає менше - чекай сухого і гарячого літа.

 

 

 

 

За тиждень після Різдва Христового, Коляди, напередодні Старого Нового року українці святкують Щедрий вечір. За церковним календарем, 13 січня — день преподобної Меланії.

У народній традиції обидва свята об'єднались. Цього дня наші предки водили Меланку. Уся дівоча ватага іменується дружками. Дівчата з Василем до хати не заходили, а щедрували під вікнами. На Меланки ходили також і парубочі гурти. Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками.

У ніч на Старий Новий рік і у саме свято спостерігали за погодою:

- Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна - буде врожайний рік, щасливий.

- Якщо сонце високо зійде - буде врожай садовини.

- Падає м'який сніг - буде врожай хліба; а коли тепло - літо буде дощовим.

- Якщо на Меланки відлига, то чекай теплого, але мокрого літа.

- Гніт на свічках під час вранішньої Служби Божої на Василія у церкві зігнувся - буде врожай цього року; стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі - жди неврожаю.

- Іній рясно вкриває гілки дерев на Василя - буде врожай збіжжя.

13 січня, у Надвечір'я Нового року, у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, вірні складають подячні молебні.

14 січня відзначають важливе церковне свята Василія Великого. А от обряд ранкового посіву починається ще до церковної відправи. Хлопчики брали торбинки, наповнені зерном, і щедро розкидали пшеницю, жито, овес з побажаннями багатого врожаю. Спочатку це робили в рідній оселі, а потім у сусідів, хресних батьків, отримуючи в нагороду гроші, подарунки, частування.

 

 

 

У давніші часи зустріч і святкування Старого Нового року годі було уявити без цікавого обряду - водіння Кози, театралізованої гри з багатим пісенним репертуаром, комедійними сценками і діалогами.

Роль головного персонажа виконував парубок, перевдягнений козою (вивернутий кожух і дерев'яний макет голови тварини або маска з рогами). Центральним елементом ритуального дійства був танець Кози, її вмирання і воскресіння, що символізували циклічний круговорот часу, прихід Нового року і відхід у минуле Старого.

Землеробська спрямованість обряду яскраво розкривається у супровідній пісня:

- Де Коза ходить - там жито родить:

Де не буває - там вилягає.

Де Коза ногою - там жито копою,

Де Коза рогом - там жито стогом.

(Є й інші пісенні версії).

Із плином часу обряд утратив свою первісну магічну функцію і перетворився на народно пародійно-гумористичну виставу. Разом з Козою у виставі задіяні Дід, Баба, Жандарм, Шинкар, Циган і Циганка, Писар, Коваль, Козак та інші персонажі. Водили Козу від хати до хати...

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.