5 жовтня вшановуємо святу мученицю Харитину, яка за сповідування Христової віри загинула від рук язичників у ІІІ столітті.
Колись з цього дня у полотників починали стукати човники ткацьких верстатів. І так тривало протягом усіх довгих осінньо-зимових вечорів. З роботою мали впоратися до весни, коли вже необхідно було починати польові роботи.
Ткати полотно з льону,коноплі (а до цього з сировини виготовляли прядиво, волокна, нитки) – ремесло, яке поширилося всією Україною. Безперечно, не кожна жінка опановувала ним, але вправну майстриню (а то й кілька) можна було знайти ледь не в кожному селі. Тому інші зверталися до них за послугами, надавали власну сировину (робили це заздалегідь), платили за роботу. Попри традиційність,часто кожна знатна майстриня застосовувала власну техніку тканн та орнаменти. Таке полотно особливо високо цінувалося.
У народі кажуть:
-На Харитини у ткалі іменини.
-На Харитини виткали перші полотнини.
-На Харитини хоч зимазаглядає увікно, але в хаті тепло.
До Харитини мали заготовити дрова на всю зиму. Також спалювали у печі стебла кукурудзи, хмиззя, надлишки соломи.
Прогностичні прикмети:
-На Харитини на луках ще зелена трава – корова ще дасть молока.
-На Харитини паморозь – невдовз чекай стійких морозів.
-Лебеді «сумують» на плесах, мало плавають – перед похолоданнями.
-Сойка активно літає, робить запаси жолудів – перед настанням зими.
-Рано опадають з дуба жолуді – на ранню зиму; довго тримаються на дереві – на тривалу осінь.
Тарас ЛЕХМАН