12 січня – свято мучениці Тетяни, яка є прикладом християнської стійкості, непохитності, мужності. Вона також є втіленням дівочої краси.

За фенологічним календарем, Тетяна поділить зиму навпіл. Половина білої пори року вже минула, а попереду ще половина. Адже зима не завжди приходить і відступає згідно традиційного календаря, яким користуємося повсякденно.

Народні прикмети:

-Скільки разів у цей день змінюється погода – настільки мінливою буде весна.

-Якщо на Тетяни багато снігу лягло, тим паче, що він продовжує падати – літо буде дощове.

-Сонячний день з легким морозом – на ранню весну; рано прилетять птахи.

-Туман на Тетяни – вродять ранні гриби.

-Чиста зоряна ніч, без опадів – на добротні жнива.

-Місяць уповні, але тьмяний – можливі снігопади; човником пливе і яскрить – у найближчі дні опадів не буде.

Колись на Тетяни українські дівчата спозаранку набирали у глиняні полумиски снігу, ставили на піч, щоб розтанув, а водою-сніговицею вмивали обличчя.Це для того, аби гарними були.

Тарас ЛЕХМАН

12 січня – патріотична громадськість відзначає День українського політв`язня.

Цього дня 1972 року московська окупаційна влада розпочала чергову хвилю масових арештів людей, які в похмурі часи компартійно диктатури не мирилися з її свавіллям і піднялися на мирну боротьбу за права і свободу нашого народу, за волю і честь України.

Час арештів вибрали не випадково – пік новорічно-різдвяних свят, до яких українці завжди ставляться гречно, люблять їх й урочисто святкують.

Ще за ініціативою В`ячеслава Чорновола, починаючи з 1975 року, кинуті за грати правозахисники починали щорічно 12 січня акціями протесту відзначати День українського політв`язня. (Отож, події виповнюється 50 років).

Ця патріотична, історико-просвітницька і протестно-захисна діяльність багатьох сотень свідомих українців згодом отримала назву «рух шістедесятників». Єдина зброя – вільне правдиве слово, посилання на конституційне право про відокремлення України від союзу. Так, раплялися акції самоспалення, як відчайдушний крок, аби привернути увагу світової спільноти (на ЦК компартії ніхто не розраховував) до пролем поневоленого українського народу.

Комуністи жорстоко покарали більшість із них. Одних запроторили до тюрем, других – до психлікарень... Небагатьох вигнали за кордон (Миколу Руденка, Валентина Мороза) і то не відразу. Була й підстава обміняти українського дисидента на «проваленого» агента радянських спецслужб.

З менш активнимидіячами «руху опору й непокори» КГБ проводив профілактичну роботу. Погрожуючи репресіями, фізичним знищенням, змушував відійти від патріотичної діяльності. Так сталося з Іваном Дзюбою, який начебто «покаявся» за працю «Інтернаціоналізм чи русифікація», але залишився самим собою. Багатьох відрахували з вишів, наприклад, Ярослава Кендзьора.

Нині ми з повагою і вдячністю згадуємо співвітчизників, які з політичних та ідеологічних міркувань зазнали репресій у 1960-1980 роках. Адже на відміну від багатьох представників свого покоління – освічени, але заляканих, підкуплених або одурманених владою, просто байдужих – сильні духом українці не спостерігали мовчки, як окупанти та їх посіпаки нищать національні цінності. Голос сумління спонукав цих Героїв виступити на захист наших Святинь! (Чи не повторюється це й тепер?!. А чимало у нас байдужих людей і відвертих зрадників?!.).

Хоробрими вчинками українські правозахисники довели світові, що кремлівські пропаганда і терор проти інакодумців не позбавили розумних і чесних людей здатності самостійно мислити, критично аналізувати й оцінювати суспільно-політичні, економічні й ідеологічні явища і факти.

Дорогі нам В`ячеслав Чорновіл, Левко Лук`яненко, Василь Стус, Іван Світличний, Алла Горська, Степан Хмара, Іван Гель.., представники греко-католицького духовенства й віряни тоді ще «підпільної, катакомбної УГКЦ»...

Вони високо підняли планку моральних вимог до себе й до свого оточення. Незважаючи на численні небезпеки, не могли й не хотіли жити у щоденній брехні й лицемірстві. Числе сумління, національно-патріотичний дух не дозволяли їм брати приклад із слухняної та мовчазної більшості, ставати пристосуванцями та безхребетними прислужниками ворогів України. У них не можна було перебороти козацько-гайдамцький, опришківський дух свободи, звитягу воїнів УПА. Тому й постала Самостійна Україна.

...Особливо прискіпливою була увага КДБ до українських письменників, публіцистів, журналістів, художників (митців, загалом)... Зазнали репресій Євген Сверстюк, Зеновій Красівський, Ігор та Ірина Калинці, Михайло Осадчий, Мирослав Маринович... На десятиліття перестали друкувати твори Валерія Шевчука, Євгена Гуцала... Стало небажаним згадувати про Василя Симоненка (уже тоді покійного), наче його й не існувало в українській літературі. Гострій критиці (але цілком безпідставній) піддали романи Олеся Гончара «Собор», Романа Іваничука «Мальви» («Орда»), зазнала цькувань Ліна Костенко. Ой, цей перелік чималенький.

Каральна машина в єдиній особі компартії союзу і «компетентних органів» вдавалася щодо творчої інтелігенції не лише до відкритих репресивних заходів (побиття, тюрми, вбивства, які називали «самогубствами»), а й тиснула психологічно – не будеш друкуватися, не знайдеш відповідної роботи  за фахом, не будуть виставлятися твої картини, не будеш знімати кінофільми чи грати ролі у кіно... У тебе без мене (репресивної машини) залишиться лише глухий кут.

Люди, високі духом і прведною честю, перетерпіли й таке, не зломилися.

А потім зринули на вершину українського політикуму. Це вони у 1991 році з патріотично налаштованими представниками українського суспільства проголосили Незалежність нашої Держави.

На жаль, репресії продовжуються. Війна, розпочата росією, це ще один прояв терору. Московити вкотре хочуть перетворити українців на рабів, чергових політв`язнів. Не вдасться! Борімося й поборемо! Бережімо своє!

Тарас ЛЕХМАН                                                        

6 січня – Богоявлення Господнє, Водохреще, Йордан.

Найважливіша ритуальна подія цього свята (насамперед з огляду на народну традицію) – освячення у храмах води, яка небезпідставно вважається цілющою, чудодійною і її збнрігають протягом усього року.

Насправді ж, відбувається два водосвяття. Перше (мале) днем раніше у Надвечір’я Богоявлення, яке символізує Хрещення Івана Предтечі-Хрестителя; друге (велике) відбувається у саме свято Богоявлення Господнього і символізує хрещення у водах Йордану Ісуса Христа, а здійснював його той же Іван Хреститель. Тож освяченою водою двічі окроплюють оселі, господарські споруди, криниці… Та, насамперед, усі домочадці п’ють цю воду.

На жаль, тепер через війну багато парафій уникають масових дійств (надмірного скупчення людей) під час освячення води у ріках чи озерах, традиційного йорданського купання. Влада також закликає до цього. Зокрема, це стоується небезпечних прифронтових зон. Але свято Богоявлення Господнього нічим не зіпсувати. Воно завжди залишається у душі і серці кожного практикуючого християнина.

У народі кажуть:

-На Йордан морози – не скоро сядеш на вози.

-На Водохреща іній – вродить овес.

-Відлига на Йордан – весна буде мокрою.

-Яка погода на Йордан – таким буде кінець зими.

Тарас ЛЕХМАН

-Снігу по коліна – жито й пшениця виростуть по пояс.

-У січні набереш повні валянки снігу, але хліба прибуде.

-У січні снігом замітає, а влітку хліба прибуває.

-Жменя снігу, а дві жмені хліба.

-Січень багатий снігом – колос сповна наллється.

-Січневі морози – липнева спека.

-У січні відлига – улипні гроза.

-Тримай взимку сніг наполях! (Виставляй плетені з верболозу плоти, або щити з дерева).

-Крихка крига – буде відлига.

-Чим міцніша крига – тим пізніше прийде весна.

-Вівці у кошарі туляться одна до одної – на похолодання.

-«Пухові» шапки на ялинових лапах падають додолу – до наближення відлиги.

-Під час потепління коні хропуть, фиркають, качаються по снігу – невдовзі похолодає, буде мороз.

-Коли стоїть мороз, а стіжки сіна і соломи вкриваються вологою – на відлигу.

-По синьому небу пливуть чорні хмари – на снігопад або сніг з дощем.

-Сніг під ногами скрипить – мороз посилиться.

-Після дощу зі снігом вдарив мороз – буде ожеледь.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН