24 червня – Різдво Івана Хрестилетя, а напередодні (за народним календарем) – Купальська ніч. Одним з її атрибутів є вогонь – життєдайна сила, символ сонця, енергії.

У цю ніч парубки і дівчата пускають з гори підпалене колесо від воза та так, щоб воно скотилося у водойму. Це знаменувало спад літнього сонця. І хоч попереду ще найспекотніші дні у році, однак сонце уже повертає на зиму.

Давній язичницький звичай, який зберігся і донині, перестрибувати через багаття. Вогонь мав бути «живим». Добували його старші люди, тручи поліном до поліна; рідше використовували кресала.. Потім, коли багаття трохи згасало, естафету від старших брала молодь, перестрибувала через нього. (Старші тільки осторонь спостерігали за цими дійствами). Робили таке закохані парубки і дівчата, парами взявшись за руки. Якщо, перестрибуючи через вогонь, відпустили руки – шлюбу не буде. Вважали, що такий вогонь очищає людину. Тому через нього переносили старших важко недужих людей, навіть перекидали (але вельми акуратно) дітей. Утім, це інколи закінчувалося кепсько, бувало, що й трагічно – і молодь, і діти падали у вагонь чи на жар від дров, отримували каліцтва, несумісні з життм опіки.

Деякі відчайдухи ходили ще по гарячрму попелу босоніж, були упевнені, що після такого ритуалу стануть щасливими, здобудуть омріяне багатство, віднайдуть скарби...

...І тільки вранці, коли попіл охолоне, його збирали, розсипали по грядках, щоб ті «добре родили». До речі, купальське багаття не гасили. Воно само мало дотліти.

Як продовження теми купальського вогнища. Дівчата пускали по воді щойно сплетені з трав і квітів віноим довше свічка горить – тим швидше вийде дівчина заміж. Прикро, коли вона відразу погасла. Бо, за марними віруваннями, дівчина невдовзі може померти. Дівчат, які боялися перестрибнути через вогонь і пускати по водоймі вінок із запелоню свічкою, вважали... відьмами (відьмочками).

Давні легенди стверджують: квітка папороті, яка зацвітає на мить і лише у ніч на Купала, перед тим спалахує вогником.

Народні прикмети:

-Вогонь високо піднімається у небо – на суху погоду.

-Багаття лель-ледь горить, хоч і покладено сухі дрова і хмиз – на дощ.

-Дим від багаття стелиться по землі – бути дощу.

Тарас ЛЕХМАН

Копати криницю, зазвичай, починали 22 червня, коли минула найкоротша ніч у році. А до того займалися пошуком джерела води. Воно мало бути чистим і глибоким (10-40 м), бо тоді й вода буде якісною.

Багатовікова народна практика, досвід поколінь зберегли чимало прикмет, де шукати місце під майбутню криницю. Виявилося, що не завжди доречним було копати її біля хати (для зручності). Отож:

-Де над землею звисає хмара мошкари – там є джерело води.

-У теплу літню ніч ставили перекинутий вверх дном глечик, макітру або сковорідку. Якщо назбиралося вдосталь вологи, роси, тоді тут можна копати криницю.

-Місце джерела підкажуть вологолюбні рослини – кропива, хвощ польовий, осока, щавель, що росте у полі, на лузі, очерет... Насамперед – верба.

-Тварини в пошуках прохолоди риють землю там, де підземні води розташувалися близько до поверхні.

-Можна також поспостерігати за ранковими туманами. Вони утворюються внаслідок підвищеної вологи, що випаровується.

-Поблизу западин ймовірність джерела вища.

-Підвішували на нитці вербову галузку і тримали її низько над землею. Добра ознака, коли вона крутиться-вертиться.

У таке важко повірити, але в друкованих етнографічних джерелах занотовані й такі випадки, коли до пошуку джерела залучали незрячих людей.

Попри те, що деякі з таких пошукових засобів не вважаються науковими, все ж люди ними користуються.

Слід знати:

-Чим глибша криниця –тим чистіша вода у ній.

-Чим більше береш з криниці води – тим більше вона очищується.

Тому ніколи й нікому не пошкудуйте води зі своєї криниці!

Тарас ЛЕХМАН

-Червень – місяць ягід. А ті люблять поклони (низько нахилятися, збираючи їх) і... сметану.

-Печериці люблять дощ.

-У посуху грибів не шукай.

-Шукай гриби зранку – буде борщ до сніданку.

-Увечері гримить на сході – буде гроза; на заході – затяжна злива.

-Звідки вітер – звідти дощ.

-У червні потрібні маленькі дощі, але часті.

-Наприкінці червня постійні і рясні грози – для хліба невтішні прогнози, бо зерно може зчорніти ще до жнив.

-При заході сонця небо зберігає голубий колір – бути добрій погоді.

-Увечері цвіркун не змовкає – на погожий день; мовчить – можливий дощ.

-У червні літа минула третина, а запасів хліба нема вже й четвертини.

-Багато павуків біля водойм – буде багато опадів, можлива повінь.

-Високі кротовини – на часті дощі.

-Гнилі шампіньйони – на мокре літо.

-Багато равликів на лісових стежках – чекай опадів, але не буде доброго грибного врожаю (гриби загниватимуть).

-Багряна зірниця – на опади.

-Вранці не розпустився цикорій (петрів батіг) – вдень очікуй дощу.

-У котів міцний сон тільки перед дощем.

-За доброї погоди літо забезпечить зиму.

-На те й літо, щоби пріти.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

13 червня – свято мучениці Акилини, побожної дівиці з Фенікії. За духовний подвиг і принесену жертву за Христову віру Церква величає її – преподобною.

Починаючи з дня Акилини, знахарі заготовляли окремі лікарські рослини – полин гіркий, конюшину (рожеву), іван-чай, суницю лісову (всю наземну частину), миколайчики, золотарник, зірочник, чистотіл, пирій, медунку... Вважали, що сама Акилина наділяє зілля чудодійною силою, здатністю не тільки зцілювати, а й... чарувати, причаровувати.

До оновлення церковного календаря свято Акилини припадало на 26 червня, коли дозріває малина. Приповідали: «На свято Акилини перші ягоди малини».

Народні прикмети:

-Коники в полі сильно с ригочуть – на суху погоду.

-Коники-стрибунці пізно ввечері співають – ранок буде тихий і сонячний.

-Хмари опускаються до землі – на дощ.

-Дощ на Акилини – піде в ріст овес.

-На  Акилини зацвіла липа – літо буде сонячне.

-Прийшла Акилина і зацвіла калина – до теплого літа.

Тарас ЛЕХМАН