Останні новини
31 липня 2021
31 липня 2021

Якось випадково почув розмову двох дівчат, років 15-16. Обоє сперечалися: що таке дівич-вечір? Одна доводила, що це – дівочі гадання-ворожіння у ніс на Андрія. Інша «аргументувала», що це – такі ж гадання-ворожіння, але у ніч на Різдво. Договорилися-добалакалися до того, що це – дискотека, де танцюють тільки дівчата…

На жаль, жодна з версій юнок неправильна. (Для жарту – хіба що про дискотеку…).

Дівич-вечір пов’язують з весільною обрядовістю, і то мова про минулі часи. Тепер таке практикують зрідка, здебільшого у селах. Він влаштовувався напередодні весілля, як символ прощання з вільним життям. Такі молодіжні вечори організовували окремо в оселях молодої і молодого (тут він називався «парубочий вечір»), але найчастіше в молодої.

Дівич-вечір у домі нареченої відзначався особливою ліричністю. Дівчата-подруги звивали гільце, прикрашали його квітами, стрічками, пучками колосків, додавали гілочку вишні або сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість.

Разом з виготовленням гільця також виготовляли маленьку квітку або віночки для молодого і молодої як символ наречених. Їх ще називали букетами, весільними букетами.

Одягання (приміряння) вінка як головного убору нареченої цього вечора супроводжувалося ритуалами. На долівку розстеляли біле полотно, на яке клали хлібину, ставили діжу, а зверху не наї клали подушку, на яку сідала наречена. (На Гуцульщині, наприклад, наречена сідала на ярмо, застелене кожухом). Після чого брат, старша сестра, подруга (часто – мати або хресна мати) розплітали косу. А дівчата прикрашали її голову весільним вінком, тобто поки що приміряли його. Опісля молоду вже називали княгинею.

Ото і був дівич-вечір.

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

У садах, парках (а що тут говорити про ліс) ми вже можемо почути спів славок, щигликів, вівсянок, малинівок, посвист іволги, а в «дудку» час від часу дує удод. Багато пернатих повернулося з теплих країв. У них розпочинається шлюбний період.

До речі, у більшості птахів співають тільки самці і тим приваблюють самок. Навіть голос зозулі – «Ку-ку, ку-ку!» - це також голос самця.

Звісно, їх масові концерти розпочнуться наприкінці квітня – у травні. Однак такі співи характерні і для другої декади квітня. А відкривають її, за східним церковним календарем, Святі Марко і Кирило, який завжди вшановують 11-го дня місяця.

З церковної історії відомо, що Святий Марко жив у IV столітті на Ліванських горах у місті Аретусі (звідки й прозвище – Аретусійський). Завдяки його побожному життю й апостольській ревності багато поган навернулося до християнства. Але прийшов час, коли цісарем став Юліан Відступник. На християн розпочалося гоніння. Змушений був втікати і Марко. Проте, довідавшись, що нова влада ув’язнила багатьох вірних мирян, сам здався у руки ворогам.

Під час важких тортур Марко зберігав великий спокій. Вкінці його тіло намазали медом і підвісили у клітці серед гнізд бджолиних роїв. Марко ж кепкував, що мучителі піднесли його ближче до неба, а самі повзають по землі. Дивом див було і те, що бджоли не чіпали Марка. Справді, Божі комахи!

Побачивши таку геройську чесноту Святого Марка, намісник сам увірував у Христа, надіслав цісарю листа, щоб той помилував праведного мужа. Святому Маркові з того часу вже не заподіяли жодної кривди.

Закінчив своє життя преподобний отець близько 362 року.

Святий диякон Кирило, якого також вшановують 11 квітня, був сучасником Марка і служив на парафії у місті Геліополі (територія Лівану). Загинув мученицькою смертю за Христову віру.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.

10 квітня – день вшанування Святого ісповідника і чудотворця, ігумена Триглійського – Стефана, який помер мученицькою смертю за часів правління візантійського імператора Лева Вірменина (813-820 рр.).

Ще з юних літ Святий подвижник Стефан посвятив своє життя Богові і прийняв чернечий постриг, а згодом став настоятелем Триглійського монастиря поблизу Константинополя.

Коли почалася іконоборча боротьба, скидали та спалювали святі ікони, розп’яття , жорстоко переслідували і карали тих християн, хто їх переховував, отця-ігумена Стефана викликали на допит, де змушували підписати зречення від іконопочитання. Преподобний Стефан - Ісповідникрішуче відмовився від цього і сміливо звинуватив імператора в безчесті та безбожності.

Тоді його піддали страшним мукам, після чого у 815-му році кинули до в’язниці. Виснажений, хворий і покалічений ісповідник Стефан невдовзі помер, там же, у в’язниці. Біля його гробу тривалий час ставалися дива зцілення хворих.

Деякі біографічні джерела стверджують про Святого Сефана, що він ще за життя зцілював людей молитвами, за що і був прозваний – Чудотворцем.

У народній традиції в окремих місцевостях цей день називають Весняного Степана, бо є ще Зимовий Степан – Святий первомученик Христової Церкви, якого вшановують 9-го січня.

Отож кажуть:

- На Весняного (або Квітневого) Степана вітряно – травень буде прохолодним , але рік врожайним.

Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

Досліджуючи українську народну культуру та побут, інколи дивуєшся – яких тільки обрядів, зокрема регіонального характеру, не трапляється в нас. Більшість з них маловідомі широкому загалу, особливо для молоді. Наприклад, весілля з… котом. Так-так! Саме з отим пухнастим муркотливим котиком.

Один з таких елементів весільного обряду побутував у Радехівському районі, що на Львівщині, принаймні, ще наприкінці ХХ століття. А саме, коли молода після благословення батьків на шлюб вклонялася не тільки їм, хресним, родині, сусідам, гостям, а й… котові.

Але за цим обрядом, як, зрештою, і за іншими, - глибоке народне символічне значення. Хоча і хитруватий котик, однак він справно допомагає по господарству – ловить мишей, вміє розвеселити дитину, навіть зняти втому господарю, коли всядеться йому на коліна і видає своє «мур-мур»,а то й лікувати.

У давніші часи практикували й таке: як тільки господарі побудували хату, то першим пускали у нове помешкання кота. У якому закутку він ліг, там і ставили ліжко. Вважали, що кіт відчуває добру енергетику. І ще такий народний засіб: перед тим, як покласти у люлечку дитину, на кілька хвилин клали у неї котика, «аби зігрів місце дитяті». Виявляється, що опісля вона швидше засинала і сон був міцнішим.

Зрештою, цей чотирилапий вусатий друг таки асоціюється у нас з ніжністю, лагідністю, пестощами. Тоді він і на весіллі зичить молодятам усіх гараздів, добра та злагоди.

Так це чи ні, а головне – повірити…

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

11 вересня відзначається день Усікновення Голови Івана Предтечі й Хрестителя Господнього, або, як кажуть у народі, Головосіки. Серед християн це свято відоме й під назвою - Іван Пісний, бо, за церковною традицією, воно належить до одноденного строгого посту.

На Івана Пісного не варять борщу, адже до нього додають овочі, які нагадують голову. Колись застерігали: «Якщо цього дня зрізати головку капусти, то з неї може потекти кров». Взагалі, у свято Головосіки не можна брати до рук гострих предметів, тим паче - рубати сокирою, різати ножем, пиляти пилкою. Навіть хліб ламають руками.

Зате на Усікновення збирають лікарські трави (святоянівське зілля), з яких готують цілющі настоянки. Ними лікують різноманітні хвороби впродовж року.

У народі кажуть:

- Іван Пісний - осені батько хресний.

- Іван Предтеча гонить птиці за моря. (За повір'ями, вони зимують на Буян-Острові).

- На Івана Предтечу грім гримить - на довгу і теплу осінь.

- На Івана Хрестителя журавлі потягнулися на південь - до ранньої зими.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.