“Ми не маємо права споживати щастя, не роблячи на нього”.

(Бернард Шоу)

МИ лише люди. Завдяки еволюції можемо думати, висловлюватись, відчувати, будувати тим самим наше суспільство.

НЕ важливо, наскільки хтось здається злим, несправедливим чи підступним, звідки нам знати, що було прологом для такої поведінки?

МАЄМО відображення в дзеркалі. І навіть за це вже варто дякувати. Маємо одне одного, ніхто з нас не самотній. Навіть якщо хочете ізолюватися від усіх. Кожен з нас комусь потрібен таким чи такою, які ми є насправді, без масок.

ПРАВА не любити ніхто нам не надавав.

СПОЖИВАТИ почуття до нас, також, якось не по-людськи. Все на світі повертається бумерангом.

ЩАСТЯ от для кожного своє. Як і правда. Як і поняття любові, краси, життя. Воно завжди поруч, ховається серед звичних речей. Не слід про нього забувати, ніколи не варто переставати його шукати і знаходити, щоб не загубити часом.

НЕ нам судити, що світ робить правильно. Просто не кожну річ нам дано зрозуміти, в певний момент суть відкривається. Інколи буває, що неоднакова в різний час.

РОБЛЯЧИ помилку, ми розуміємо, що краще було б зробити так, а що не так, запізно. Та на помилках вчаться, чи не так?..

ЙОГО, сонця цього світу, без ліміту на кожне серце. Тому не ховаймо його за ширмою поганого настрою.

БЕЗ ЧЕСТІ І ЖАЛЮ

(Пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.)

Я хочу, щоб кати схилили глави.

Яким мав бути той дитячий гріх?

Де головним героєм довгої вистави

В батьківській крові був останній сніг?

Я хочу, щоб оті поклали душу...

Яка душа? Без честі і жалю

Створіння, що народ душили й душать,

Ховали очі в ширмах кришталю.

А що тепер? Невже їм хліба мало

І досі ще не виконано план?

Нехай поглянуть їм би духу стало -

У юних сльозах викохано лан.

Олена ФЕДЮРА.

Учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖу