Дохристиянські вірування східних слов'ян – на жаль, малодосліджений пласт духовної культури, зокрема стосовно морального аспекту.
Природа для наших пращурів була сукупністю таємничих істот, що живуть і діють подібно людині. Варто, вважали язичники, здобути прихильність вищих сил чи навчитися з допомогою ритуально-магічних дій боротися з їх лихою вдачею, тоді людська діяльність стане успішною, всі справи підуть на лад, запанують гаразди…
З найдавніших часів у житті Природи, як вірили давні предки, виник дуалізм: вічне змагання світлого й темного, дня і ночі, літа і зими, добра і зла. З метою фіксації цих протилежностей було визнано співіснування двох богів-антиподів: Білобога і Чорнобога.
Перший бог – бог щастя, добра, білого (світлого) дня. Своїми функціями чи то безпосередніми діями, силою він протистояв Чорнобогу. Той уособлював нещастя, темряву, все лихе. Навіть поставав в образі злючого пса.
Не менш динамічно напруженими видаються в язичницькому пантеоні відносини божеств по жіночій лінії. Культ богині Берегині – концентрованого втілення добра й захисту від усяких негараздів – виник у часи принесення жертв упирям і тим же берегиням. У цих культових діях проявлялося задобрювання темних сил і вдячність охоронним (обереговим) силам.
Згодом Берегиня трансформується в хатню богиню, що захищає оселю, всю родину, насамперед діточок від хвороб, лютого звіра, злого ока (аби не врекли), смерті. Тому Берегиню вишивали виключно на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами і дверима. Через них найшвидше може зайти зло. За уявленнями наших пращурів-язичників, вони (рушники) мали захищати від усього недоброго, чорних сил. До речі, Богоматір-Оранта – фреска, яка намальована на стінах Софії Київської, своєрідне християнське відтворення образу язичницької Берегині.
Яскраво вираженим антиподом Берегині в дохристиянській міфології виступала дочка Чорнобога Мара (Марена) – богиня зла, холоду, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб (мору), смерті. За прадавніми переказами, вона повсякчас сіє на землі чвари, недуги, неправду, любить душити сплячих (особливо немовлят) та смоктати їхню кров. Буває, що постає в образі чорної кішки. Разом з лютим Змієм (також уособлення лихого) породила 13 доньок-хвороб, яких пустила по світу.
Згідно з повір’ям, Мара постійно переслідує богиню неба Коляду, намагаючись завадити народженню Нового Сонця та прагнучи встановити царство вічної ночі, вічної темряви. Саме тому весною чи на свято Купала виготовляли солом’яне опудало Марени і спалювали або топили його.
Бережімо своє!