Не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. Тож після жнив по всій Україні велично й урочисто справляли обжинки, з піснями і навіть із застіллям.

А в самий день завершення жнив, коли дожинали останню смужку ниви, допомагаючи один одному, окремі женці ходили по полю,збирали колоски і плели спільний вінок.

На Поділлі, крім вінка, плели й «квітку» - п’ять або шість невеличких снопиків сплітали так, що це справді нагадувало квітку. Її і вінок давали найгарнішій і найвправнішій дівчині. З ними вона йшла попереду громади з поля у село.

Господар (старійшина села, війт) виходив на ганок чи поріг хати, брав «квітку», розпитував женців про те, про се (для годиться) і всіх запрошував на вечерю, щедро частував. Як правило, це була спільна вечеря – гуртом приносили все, хто що міг. Навіть вечеряли на церковному подвір’ї, винаймали троїстих музик. Веселилися до ранку. Мали право на такий перепочинок!

Також прогнозували майбутній врожай, який посів буде кращим наступного року – ранній, середній чи пізній. Для того від обжинкового вінка відривали три колоски і закопували їх у землю, попередньо «нумеруючи». Який колосок швидше дасть зелені пагінці – такий робити й посів.

У деяких селах обжинки справляли вже після того, як снопи позвозили з поля і обмолотили їх. На столі неодмінно мав бути коровай із зерна нового врожаю. Тому обжинки інколи називали святом короваю.

Загалом такі свята справляли колективно, що символізувало колективізм селянської праці. Адже спершу гуртом жали ниву священику, допомагали вдовам, сиротам, немічним, самотнім людям похилого віку, а лиш потім працювали «на себе». Вчинити по-іншому вважалося великим гріхом, піддавалося громадському осуду.

Тепер ниву жнуть комбайни і відразу молотять. Втім, селяни про обжинки не забувають…

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН