Напередодні Нового року постає ще одна «нагальна» справа – придбати ялинку, нові іграшки для неї, прикрасити деревце. 31 грудня вона, причепурена, вже має стояти на своєму місці. Якось нудно без неї, так само, як і без дідуха. Звикли! Принаймні для дітей ялинка – це потіха, радість, зелена гостя з лісу, навіть, якщо вона і штучна. Навіщо зрубувати деревце?!.
Звичай встановлення ялинки виник понад чотириста років тому. Походить він з Німеччини. Першу історичну згадку про нього знайдень у Страсбурзі. Вона датується 1605 роком.
Прямим попередником різдвяного і новорічного дерева в німецькій етнографії вважають альзаський звичай вносити на Святий вечір до хати ялинкове гілля (як в українців – дідуха). В давнину вважали, що ялинкове гілля приносить здоров’я (хвоєю лікують), плодоріддя землі, ріст хлібних злаків та добрий врожай.
Не є чужим новорічне деревце і для українців. Наші предки називали ялинку деревом життя, адже вона вічно зелена. У цьому сенсі її міг замінити тільки дідух з жита, пшениці, який є символом земних врожаїв, а в переносному значенні – самого життя. (Жито-жити-життя). Символізує він і єдність роду, пам'ять про померлих.
У часи не так уже й давно минулі ялинку прикрашали здебільшого саморобними іграшками у вигляді звірят, пташок. На новорічному деревці вони наче оживали. Неодмінними ялинковими прикрасами були яблука, горіхи… (тут також ідеться про життя, «живий» врожай); цукерки – символ насолоди, радості, отриманих від свят.
Отож, дідух і новорічна ялинка у різдвяно-новорічні свята один одному не завада!
Тарас ЛЕХМАН