Останні новини
17 вересня 2021
15 вересня 2021
14 вересня 2021

 Любов — це найперша християнська чеснота і знак Святого Духа, яка проявляється через милосердя та доброту.

...Батьківщина - це та земля, на якій ти народився, виріс і живеш, не станеш чужинцем. На рідній землі є той духмяний хліб, який ти звик їсти, та джерельна вода, яку ти звик пити, той ліс, яким ти звик гуляти, дихати його пахощами.

Батьківщина - твоя пісня і мова, звичаї та традиції. Це ті солов'ї, співом яких зачаровуєшся, калина, якою милуєшся, промені сонця, які дарують тобі тепло. Бистрі ріки течуть без упину, краєвиди землі милують твоє око.

Калину вплітають у вінки, із засушених ягід виготовляють намисто...

Любити свою Батьківщину - означає захищати її, відстоювати і навіть прославляти. Бійці, які захищають Україну, жертвують життям в її ім'я - справжні Герої! А той, хто ховається «поза піч», паплюжить Україну - зрадник. Зрадники ніколи не були у пошані ні у своїх, ні у чужих.

Коли ти любиш свою Батьківщину, не стримуй емоцій: малюй її краєвиди, збирай квіти, плети вінки, радій рідній землі, яка в тебе є і буде!

Оксана БОРУЦЬКА.

Учениця 8 клачу Словітської ЗОШ

с. Словіта

Золочівського району

30 червня вшановуємо святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла.

Вони були послами-християнами. Перський король, якому служили, відправив їх у Візантію, аби укласти мир (вигідний обом сторонам) з цісарем Юліаном Відступником. Натомість цісар вчинив нечувану жорстокість: він стратив послів, бо ті не хотіли вклонитися язичницьким ідолам. Це сталося 362 року. Невдовзі перси оголосили Юліанові Відступнику війну, під час якої він загинув, а його військо потерпіло поразку.

Про цей день у народі кажуть:

- На Мануїла - останній покіс, адже трава переросте, піде у стебла, стане твердою і худобі не знадобиться.

- До Мануїла скоси траву, бо невдовзі доведеться покласти косу, а взяти серпа до рук, щоб хліб жати.

- На Мануїла вся городина йде в ріст.

- На Святого Мануїла сонце застоюється.

 

Як святкувати Великдень під час карантину тисни ТУТ

 

 

28 червня — день вшанування старозавітного пророка Амоса.

Він жив у VIII столітті до Різдва Христового. Родом був із Текоа, поселення поблизу Вифлеєму, що в царстві Юди. Служив пастухом, доглядав сади, плантації смоковиці.

Пророча діяльність Амоса розпочалася у північному царстві, де він несподівано виступив у Бетелі за часів правління ізраїльського царя Єровоама II. Зміст пророцтв такий: як не уникнуть Божого суду сусідня поганські народи, так і сам Юда та ізраїльський народ не минуть кари за свої численні гріхи. У п'ятьох видіннях застерігає, що Бог покарає невдячний народ посухою і вогнем.

А от українські господарі у цей день оглядали поля, на яких посіяли овес і раділи:

- Якщо прийшов Амос і пішов у ріст овес - врожай буде добрим.

- Кепсько, коли низькі стебла вівса.

При неврожаї жита, пшениці господиням не раз доводилося пекти хліб з вівсяного борошна. Дякували Богу і за те. А ще: «Без вівса не будеш мати доброго коня!».

 

 

 

27 червня у церквах східного обряду поминають старозавітного пророка Єлисея, який був учнем і послідовником Святого пророка Іллі, що жив у VI столітті до Різдва Христового.

Єлисей навертав у віру в Єдиного Правдивого Бога ізраїльський народ. Зберігся переказ, що в гріб, у який поклали Єлисея після смерті, через рік дивом поклали туди іншого мертвого чоловіка, і тоді цей чоловік ожив. Цей гріб був відомий ще за часів християнського святого - Єроніма, який жив у IV столітті.

Спостерігали:

- Якщо у цей день випаде дощ, то дощитиме сім тижнів. Звісно, у молитвах просили Всевишнього, щоб дощ не падав, бо невдовзі настане час розпочинати жнива.

З народного прогностика:

- Єлисеїв дощ - гнилі жнива.

- Єлисей поллє - селянину горя додасть.

- Сонце на Єлисея - сухі жнива.

- Єлисеєва погода - для женців добра нагода.

 

У деяких етнографічних регіонах України (зокрема на Півдні) жнива починали у Петрівку, якщо, звісно, колосся дозріло, налилося. Але у давніші часи їм передувало цікаве обрядове дійство - зажинки або почин.

Початок жнив - подія урочиста. А магічні обряди, які колись виконувалися, мали забезпечити успіх у роботі.

Щоб «зажати» ниву, вибирали легкий день - вівторок або п'ятницю. Колоски, зжаті неодмінно серпом першими, клали навхрест. Коли йшли додому, забирали їх і виготовляли «квітку» чи «хрест», які освячували у церкві на Спаса. Зерно берегли для майбутнього посіву, власне, додавали до посівного зерна. Відвар з цих колосків також вважався чудодійним при гоїнні ран від порізів серпа.

Зажин на колективному полі доручали жінці, яка має лагідну вдачу.

Та перед тим стелили на полі білу скатертину, клали хлібину, щоб велося від хліба до хліба. Нажавши перший сніп, сідали на ньому, щоб спина не боліла; могли застромити за пояс дубову гілочку, щоб спина була міцною, як дуб.

Звісно, співали хліборобських пісень.

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.