21 вересня — Різдво Пресвятої Богородиці, або ж Друга Пречиста. Це свято, зрештою, як й інші Богородчанські, вельми популярне в українському народі, а особливо серед жінок. Його ще називають Днем рожениць.

У цьому святі тісто переплелися давні язичницькі уявлення про щедрість осінньої пори, очищеної Сонцем, і беззастережна християнська віра у здатність Богородиці вплинути на продовження роду людського. Недаремно цього дня жінки, у яких не було дітей, після Богослужіння у церкві справляли обіди для старців-паломників, старих самотніх людей: запрошували в гості або розносили гостинці, часто трапези відбувалися на церковному подвір'ї, щоб ті молились до Пречистої, аби Вона дарувала жіночкам дітей. Такі обіди - своєрідне жертвоприношення Берегині (Богородиці), яка є покровителькою роду. Та й тепер жінки моляться до Богородиці з вірою і надією народити здорову дитину. А дехто з жінок навіть зберігає освячену ікону Богородиці-Рожаниці.

До Другої Пречистої господарі намагалися зібрати у полі, на городі всі овочі, щоб «поле було чистим».

Народні прикмети:

- Якщо цього дня відлітають дикі гуси - зима буде рання.

- Тепло на Другу Пречисту  обіцяє ще довгу й теплу осінь.

- Гілки модрини ще не осипалися - снігу скоро не буде.

- Грибів доволі - снігу доволі; грибів нема - снігу не буде.

- Друга Пречиста плаче дощем - жовтень буде мокрим.

З давніх етнографічних джерел відомо: українці вважали, що справжня осінь починається у другій половині вересня, а до цього два тижні триває «бабине літо». Народні фенологічні спостереження:

- Літо бабине холодне - зима холодна.

- Листя не скоро опадає - зима рання буває.

- Сивий осінній туман - на дощ.

- Вхід у кротовину розташований на північ - зима буде теплою; на південь - холодною; на схід - сухою; на захід - сирою.

- Горобина вродила рясно - осінь буде дощова, а зима з морозами; мало ягід горобини - чекай сухої осені, а зими з відлигами.

- Граки відлетіли - піде сніг.

- Пізній виноград рано достиг - на ранню зиму.

- Осінь щедра плодами - зима не страшна.

- З'явився осінній строчок - ховай під замок козубок.

- Іній восени рано покрив верболіз - прийдешня весна буде затяжна і холодна.

- Павутиння багато, дикі гуси сідають на водойми, а шпаки вже відлетіли - осінь буде затяжна і суха.

- Сніг, що випав восени, коли дерева ще не скинули листя, скоро розтане.

- Птахів багато у табунцях і летять вони швидко - до близької негоди.

- Після погідних осінніх днів - сльота з болотними чобітками.

-Осінь, хоч коротка пора (закінчується 14 листопада, у свято Кузьми і Дем'яна), але щедра!

- Восени ще ніхто з голоду не помер...

14 вересня — початок Нового церковного року, свято Симеона Стовпника, яке у народі називають Семена.

Доволі цікава історія його запровадження саме в народному побуті українців.

Свого часу Церква, пристосовуючись до хліборобського календаря, запровадила святкування Нового року саме цього дня (за старим стилем - 1 вересня). Але така практика не прижилась, оскільки дата відставала від дійсного завершення циклу хліборобських робіт та дня осіннього рівнодення (23 вересня), якому, за уявленнями язичників (а ці традиції були доволі стійкими), передувало повне очищення природи і людини.

Загалом, Семена - давнє народне свято, пов'язане із посвятою хлопчиків у воїни. У цей день справляли пострижини хлопчиків і вперше садовили їх на коня.

Давнім було і Свято Свічки (Весілля Свічки), яке вже у XI столітті стало народним київським базарним днем. Святкуючи Весілля Свічки, кияни обирали матір, батька, дружок, бояр... Все дійство розігрували за тодішніми весільними канонами. Тривало воно до пізньої ночі. А потім удома весело вечеряли аж до ранку.

Така увага до свічки не є випадковою, адже темної ночі, особливо в осінньо-зимову пору, коли ночі довгі, вона уособлювала сонячне світло, тепло. До речі, Весілля Свічки тривало тиждень!

Про Семена кажуть, що він літо проводить і збирає горобців у табунці.

12 вересня християни східного обряду вшановують Святих Олександра, Івана та Павла — Патріархів Царгородських. У народному побуті українців за цим днем закріпилися назви - Івана Воїна, Івана Сили.

Дехто з марновірних у це свято зумисне (!), адже свято не належить до великих, йшов до церкви, купував свічку, перевертав гнітом униз і запалював її. І так тримав полум'ям униз протягом усієї відправи. Вважав, що таким чином помститься злодію, якого свого часу не викрив «по гарячих слідах». Злодій щось колись у нього поцупив, залишився безкарним, а тепер помре у страшних муках. Над сутністю християнської моралі, милосердям скривджений навіть не замислювався. Жага помсти засліпила очі...

Однак з огляду на етнографію, день Івана Воїна (Сили) цікавіший з інших причин. Адже знахарі починали заготовляти осіннє зілля, корінці лікарських рослин, які зберігали чудодійну силу впродовж року. У домашній аптеці завжди мали все напоготові - як засушений збір, так і настоянки з нього. Ними надавали допомогу всім, хто потребував цього. До речі, травами Івана Сили лікували навіть домашніх тварин. Вважали: таким лікам додає сили сам Іван Сила.

Можливо, що це парадоксально звучить, але Іваном Силою (Воїном) інколи називали Івана Хрестителя-Предтечу, якого вшановували днем перед тим. Однак у таке свято (Головосіки) збирати зілля не велено. Тож Іван Предтеча  лише нагадував, що осіннє зілля вже набуло лікувальної сили і час рушати за ним, збирати, запасатися. І це не одноденна праця, а розпочався знахарський сезон, який триває аж до пізньої осені. Принаймні у вересні заготовляли плоди нетреби, листя шавлії, корені аїру, валеріани, вовчуга, дудника, дягелю, гадючника, кульбаби...

Та не завжди виникала потреба ходити у ліс, на луг. У власному садку заготовляли пелюстки чорнобривців, айстри, збирали ягоди калини, горобини, шипшини... Навіть на городі серед бур'янів знайдеш цілющі рослини.