Поділюсь своїми думками про нашу державу, про її, як розумію, шлях у майбутнє. Відразу зауважу — лукавити не буду, говоритиму те, що маю на думці. Можливо (і напевне) в чомусь помиляюсь. Що ж, прошу не погоджуватися, поправити.

Мене народила і виховала бандерівка. Це значить, що ідея незалежності держави назавжди осіла у моїй свідомості. І справді, у «даний історичний час» для нашого народу це - аксіома. З тими, хто проти нашої незалежності, розмови бути не може. Це - наші вороги! Коли є такі серед нас, то вони не повинні брати участі у політичному житті, їх варто позбавити громадянства України. (Я зумисне написав у «даний історичний час», бо, нехай навіть у далекій перспективі, всі держави Землі повинні об'єднатись в єдине реальне ціле. Інакше не уникнути загибелі людства.

І не повинно бути у нас ні особливих людей, ні особливих територій. Всі громадяни України - рівні між собою, і всі спірні внутрішні питання повинні вирішувати мирно. Людям, які це роблять збройним шляхом, прощення бути не може. Це дуже небезпечні кримінальні злочини. Навіть, коли й прикриваються своїм «патріотизмом» чи заслугами перед державою.

І тут постає питання, яке тепер активно обговорюється: чи давати дозвіл на володіння зброєю? Моя відповідь категорична: не давати!

Разом із тим, всі сили суспільства спрямувати на ліквідацію бандитизму. Жорстко реагувати і на дрібні правопорушення, хуліганство. Потрібно вести активну пояснювальну роботу, починаючи із дитячого садочка. Людина не повинна ходити із пістолетом у кишені, озираючись навколо, а бути впевненою у своїй безпеці, причому настільки, щоб і не думати про неї.

Я народився у 1945 році. За професією - вчитель математики, отримав радянську освіту. Якщо відверто, то багато речей із неї також вкарбувалися у мою свідомість. Я не скажу зневажливо, що слово «совок» - це тільки щось погане.  Спробую проаналізувати кожний окремий випадок.

Наприклад, нічого поганого не вбачаю в тому, що «совок» розбудував поблизу нашого села місто Червоноград і безплатно роздавав людям квартири. Або коли цензура захищала психіку дітей від лайки. Мова - про художню літературу, фільми жахів, розмови у телепередачах про те, про се, про розміри того.

Не потрібно наосліп засуджувати минуле. Ідея соціалізму в принципі правильна.

Дивлячись на наших олігархів, важко не погодитись із поглядом Маркса на них.

Чимало читачів скаже, що за ідеї «совка» вчинено багато злочинів. Так, і це скорботно. Однак оцінюю ідею не за її неправедними втіленнями. Бо інакше, що робити віруючій людині, коли згадати християнські походи, інквізицію, релігійні війни, чи гнівний заклик: Смерть невірним?

Крайній соціалізм у нас не прижився. Не приживеться у даний час і крайній капіталізм. Він творить жахливі речі. Замість вкладати кошти (ще невідомо, як отримані) в Україні - відкривають фірми за кордоном. Просимо грошей, поринаючи у борги, а наші олігархи вивозять кошти.

Про реформу говорять здебільшого лише в загальному. Та перша найважливіша реформа в Україні - зупинити витік коштів і змусити олігархів повернути свої заощадження в Україну. Не знаю, як там з боку закону, але з боку справедливості, ті, що вивозять гроші з України - зрадники нашого народу.

Дуже дивно, що жоден президент не звернув увагу на таку річ. Нам не потрібно молитися ні на Схід, ні на Захід. Молитись потрібно вгору, до Неба. Шукати потрібно своє.

В економіці, і я в цьому абсолютно переконаний, нам потрібно взяти програму Української Визвольної Ради під керівництвом Романа Шухевича. Якщо стисло, то вона звучить так: дрібна і середня власність - у приватних руках, а велика промисловість, залізниці, важкий транспорт - державні.

Багато політиків викрикують: приватне - ефективне, державний завод ніколи не буде працювати добре. Вони чітко не усвідомлюють, що говорять. Стверджують: приватник на своєму працює чесно, а керівник державного підприємства буде грішити.

Та про всіх людей так говорити не можна. Повинні сказати: приватизуємо, бо у нашій партії немає людей, які б чесно працювали на державному виробництві.

Державним чиновникам встановлюють надмірно високі зарплати, мотивуючи це тим, що високий заробіток змусить їх бути совісними.

Це образа для всіх, яка стає очевидною, коли під час відбіркових конкурсів на займану посаду запитати: «Яка заробітна плата вам потрібна, щоб працювали чесно?» . Ану, чи знайдеться людина, яка буде працювати чесно при «будь-якій» зарплаті?..

При побудові державного управління сподіватися на чесність було б наївно. Потрібно створити умови, які б  змушували працювати на совість. Бальзак, наскільки пам'ятаю, виділяв три форми суспільного життя: диктатура, демократія, анархія.

Щодо форми, то це так,  але щодо змісту (суті), то будь-яка влада є диктаторською. Демократія - диктатура більшості, анархія - диктатура окремих князьків на кожному клаптику території.

Найбільш ефективний лад -, безумовно, диктатура. Але за умови, що диктатор - людяний, совісний, вольовий, сміливий, рішучий, у якого душа болить за свій народ. Не може повірити, що у нас такий знайдеться.

Часто чуємо критику на Президента, що він створює владну вертикаль, підпорядковує своєму впливу Суд, Прокуратуру...

Те, що він створює свою владну вертикаль - абсолютно правильно. А як же інакше зможе керувати? Вплив по горизонталі (Суд, Прокуратура) - негативна річ.

Президент, Суд, Прокуратура повинні бути незалежні одне від одного і, водночас, повинні бути залежні від народу. Додав би «і Парламенту», але, на жаль, у нас він не є виразником прагнень і дум народу. Більше схиляється до олігархів.

Тепер доручати Парламенту обирати Верховного Суддю та Генерального Прокурора не можна. Залишається єдиний варіант: Президента, Верховного Суддю та Генерального Прокурора обирає народ прямим таємним голосуванням. І кожний із них є, умовно кажучи, диктатором на своїй ділянці роботи. У віданні Президента - економіка та оборона. Він відповідає за склад та роботу уряду. Тож і повинен спиратись на віддану вертикаль.

За часів правління Віктора Ющенка такої вертикалі не було, і розбіжності у поглядах з Юлією Тимошенко в результаті призвели до сьогоднішнього важкого стану.

Не повинна бути ні президентсько-парламентська, ні парламентсько-президентська, а повинна бути Українська Народна Республіка.

Прокуратура стежить за дотриманням законів, Суд здійснює правосуддя, а відповідні парламентські комітети контролюють діяльність усіх.

Не можу збагнути, як партії ідуть на вибори із закритими списками?.. Верхівкам цих партій довіряти не можна, як і державним чиновникам, які свідомо серйозно проштрафилися. За фінансові злочини не потрібно саджати в тюрму, а відбирати вкрадені гроші, накладати відповідний штраф і позбавляти права голосу. Нечесні люди повинні бути «безголосі».

Дві найважливіші речі для суспільства - оборона держави і добробут людей. Вони певною мірою «ворогують» між собою: більше коштів на оборону - менше на добробут і навпаки.

Зрозуміло, що тепер на першому місці є оборона держави. Рівень добробуту стрімко падає. Не варто довіряти різним діячам, які про це говорять у загальному. Сутність в тому, чи спадання рівня добробуту йде на підвищення обороноздатності країни (що вимушено, а чи на збільшення доходів олігархів. Довіряти можна тим людям, які викривають випадки збагачення олігархів за рахунок держави, навіть називають конкретні факти.

Бачив на 112-му телеканалі кілька уривків з виступів Вадима Рабіновича. Оскільки мова про уривки, бо всіх телепередач на переглядав, то прошу пробачити за моє критичне ставлення, можливо, він і «виправився».

Вадим Рабінович -, безперечно, людина розумна і говорив він правильні речі. Наприклад, що позичені гроші проїдаються та розкрадаються, що нас починають «душити» борги... Негатив у тому, що всю критику він спрямував на теперішній уряд, ніби підсвідомо закликав народ до непокори. Якби він сказав ті слова за часів Януковича, то здобув би неабияку високу народну довіру. Але тепер, у критичний час, критикувати лише своїх, погодьтесь, не розумно і навіть підступно. А де ж критика кремлівських верховодів, конкретних наших олігархів?.. Та й самому слушно було б сказати: «Всі мої кошти - в Україні, чи поверну в Україну». Коли це не так, то людині довіряти не можна. На основі таких роздумів я присвятив Вадиму Рабіновичу два невеликі вірші:

МОЛОДЕЦЬ!

(«Украине нужен мир... Власть Украины должна прекратить войну». Вадим Рабінович, 112 телеканал, 2 липня 2017 р.).

А Рабінович - молодець!

Сказав сміливо правду в очі...

Що миру владники не хочуть...

Сичить розлючений свинець.

За Рабіновичем така

Тут дія влади має бути:

Хай б'є поклінчики покути

Й з Росії виведе війська.

Слова Вадим наш злісно лив

За підлим правилом «бий свого»,

А Путіна, «царя святого»,

Ні словом він не зачепив.

Собі до влади творить міст...

Паплюжить рідне - в нього норма...

Блискучая, надута форма,

Та все ж благенький куций хвіст.

ХАЙ ЇДЕ ДАЛІ!

Наш Рабінович героїчний

Виводить «власть» на чисту воду.

Не, не Кремля - свою, трагічну...

Такий герой наш ще від роду.

Завжди рецепт дає успішний...

Хай стане в чергу по медалі...

А Україна, в час цей грішний,

Уже без нього їде далі.

Усі суперечності всередині країни повинні розв'язуватись мирно, з дотриманням закону. Будь-які конфлікти, заворушення у державі будуть використовуватись нашими ворогами. А третій Майдан приведе до катастрофи.

Тепер для України головне гасло: «Все для фронту!». Дуже боляче, прикро, що по іншу його сторону є Росія. Це дико, тупо веде до ослаблення обох держав. Я про це написав Путіну у листі під назвою «Кому выгодно?». Лист поклали в якусь там шухляду, а Путін, звісно, його не читав, не мав часу, бо катався на мотоциклі з байкерами.

Та приїдь у Київ, виступи перед українським народом, вислови свої прохання, претензії, вимоги. Так ні, скрегоче зубами за кремлівською стіною, сіє болі і смерть серед обох народів. Бракує йому духовного виховання, як, до речі, і нашим можновладцям. Одні сліпо дивляться на Схід, інші - на Захід.

Путін, щоб і далі бути при владі, провокує у росіян ненависть до України, до українців, створює ворожнечу між двома народами. Як це не дивно, але й у нас є багато діячів, які хочуть посіяти серед українців ненависть до росіян, тобто теж створюють ворожнечу між двома народами.

Можна (і треба) ненавидіти сучасних верховодів Росії, та вкрай неправильно, коли ненавидіти весь російський народ. Переконаний, що здоровий глузд із часом переможе. А тепер потрібно пояснювати росіянам, що не ми ідемо на Захід, це Кремль відштовхує нас, не залишаючи іншого вибору.

Для відновлення добрих стосунків потрібно лише одне: визнати за українцями право на свою державу, підтримувати її.

Мислення кремлівських верховодів застигло на часі російської імперії, і ніяк не осягне того, що дружба між нашими народами можлива лише при вільній незалежній Україні. А вона дасть багато позитиву обом народам, і в першу чергу - в економіці.

На жаль, не впевнений, що Путін осягне своїми мозками таку просту та очевидну істину, хіба що жорстока дійсність допоможе йому.

Вона допомагає і нам, українському народу, чітко усвідомити, що наша доля - у наших руках. Що серед безлічі проблем насамперед необхідно вибрати найголовніші і всі сили зосередити на їх вирішенні.

Володимир КОМБЕЛЬ.