(Фрагмент української історії)
Прикро, але дехто з наших сучасників і тепер жаліє за розпадом Радянського Союзу, бідкається, що Україна вперто втікає (у політичному сенсі) від Росії до Європи, прагне вступу у НАТО. Є такі... Особливо серед представників колишньої комуністичної партноменклатури чи тих, хто нажився біля “радянського корита”, відвертих запроданців, що на шматок гнилої ковбаси і червоний прапор (на додачу до неї) проміняли рідну матір. З огляду на таке цікаво дізнатися: а як більшовикам взагалі вдалося сформувати радянський уряд в Україні, чи був він легітимним?..
Сила більшовизму полягала зовсім не в марксистській (а згодом — марксистсько-ленінській) ідеології, як запевняли нас навіть у 90-х роках XX століття. Ще до початку Першої світової війни (1914-1918 рр.) уряд тодішньої Німеччини систематично фінансував діяльність Володимира Леніна-Ульянова і більшовиків, щоб вона була спрямована проти потенційно багатої і сильної суперниці — Російської імперії. Зараз уже відомо, що Німеччина виділили більшовикам близько 1 мільярда марок. (Колосальна сума, як на той час!). Так, справді, у ході лютневої революції і жовтневого перевороту 1917 року Російська царська імперія розпалася, але утворилася нова імперія — російсько-більшовицька, яка отримала назву СРСР, що, вважайте, одне і те ж. Бо імперія є імперією! Їй всього замало! І хоч у 1991 році розпався Радянський Союз, але сучасна політика Росії тільки підтверджує її амбітні імперські плани. Німеччині, яка була далеко не святою у своїй політиці, якій довелося пережити багато катаклізмів, тепер знову змушена протистояти Росії.
30 жовтня 1917 року більшовики очолюють у Києві повстання проти військ Тимчасового уряду. Теоретично визнаючи право націй на самовизначення і відкидаючи його на практиці, вони не збиралися визнавати права автономії ні для України, ні для інших народів. Тому Центральна Рада, сформована у Києві з українських патріотично налаштованих політиків, громадських діячів, оголосила про взяття верховної влади в Україні у свої руки і проголосила утворення Української Народної Республіки (УНР).
Більшовики у відповідь невдовзі оголосили Центральну Раду УНР “ворогом народу”, хоча під час виборів до Всеросійських (!) установчих зборів українські партії набрали 70 відсотків голосів, а більшовики — лише 10. 20 відсотків дісталося іншим партіям, які не відігравали вирішальної ролі у політиці. Так само на скликаному більшовиками Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві в грудні 1917 року більшість виявилася із представників українських партій. Тоді делегати-більшовики відокремилися, перебралися до Харкова, де відбувся з'їзд Рад Донецького та Криворізького басейнів (промислово — вугільний та металургійний басейни), й проголосили створення Радянської Української Республіки. Через півтора десятиліття майже всі вони (організатори та натхненники) потрапили в пекло сталінських репресій. Ця безжалісна машина нікого не щадила!
Проте всі рішення харківського з'їзду, як і сам з'їзд, виявилися неправомірними за усіма міжнародними стандартами і навіть елементарною юридичною логікою. Адже участь у ньому взяли представники лише 96 рад (і то почасти поспіхом сформованих більшовиками) із трьохсот створених в Україні. Отож проголошення Радянської Української Республіки відбулося лише від неповної третини Рад, і це аж ніяк не означало волевиявлення всього українського народу чи його більшості. Але радянський (більшовицький) уряд відразу ж обіперся на військові формування, які прибули з Росії.
Щоб не допустити відокремлення України від Росії, російські більшовики вдалися до створення штучної Донецько-Криворізької республіки, яка проголосила, що є частиною “загальноросійської федерації”. Насправді ж ця псевдореспубліка перетворилася на плацдарм для наступу на Українську Народну Республіку.
Чи не нагадує це вам теперішні ЛНР та ДНР?..
Тарас ЛЕХМАН