Останні новини
26 лютого 2024
25 лютого 2024

ВЕЛЕТЕНЬ

 

(Спогад з дитинства)

Такого дива у нас на городі ще не було. Всі гарбузи, як гарбузи. Без зайвих клопотів поносили їх до льоху. А тут поміж кукурудзи виріс велетень, який нагадував мені карету. Котили його на подвір'я (добре, що город біля хати) вчотирьох - батько, дідусь і ще двоє сусідів-здорованів прийшли на підмогу. (Чим не казка про ріпку?..).

- А ти, Тарасе, навіть і не пробуй, бо толку не буде! - порадив мені тато.

Вже на подвір'ї рубали його сокирою, розрізали пилкою. Скористатися ножем - виявилося марною справою. Жовто-зелена шкірка гарбуза була твердою, наче кора дерева.

Бабуся швиденько назбирала у відро гарбузового насіння. Кожна насінина - з половину долоні дорослої людини.

- Ото висушу його, посаджу наступного року і виростуть у нас гарбузи-велетні, - зраділа старенька.

- Не діждешся! - відповів дідусь.

- Ти що, хочеш мене завчасно на той світ спровадити?!. - гримнула бабуся.

Ось-ось почалася б словесна баталія між обома. Але дідусь вчасно махнув рукою і посміхнувся.

Тим часом бабуся «розкрила» одну насінину, другу, третю... і розчарувалася. Зернятка у них, як у соняшника, дрібні-дрібні. Справді, з таких гарбуз не проросте.

- Запам'ятай, Тарасе! - звернувся до мене дідусь ледь не віршем. - У житті завжди так буває: щось природа додає, а щось забирає..

Але кашу з велетня бабуся чи мама готували смачну! На цілу зиму вистачило гарбузового запасу.

Тарас ЛЕХМАН

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.