(З циклу “Рідна природа”)

За нашим городом у селі рясно поросла лобода та інші трави, багаті на насіння. Це місце облюбували горобці, синички... Адже воно - щедрий стіл для них. Тож навідуються сюди регулярно, ледь не щодня. Цікаво спостерігати за ними. Під час пташиного обіду можна підійти до пернатих близько-близько. Все ж, краще не тривожити.

Особливо багато прилітає пташок, коли насіння рослин дозріває, починає осипатися на землю. Вони охоче ним ласують аж до пізньої осені. Взимку землю вкриває сніг. Але пташки і далі навідуються. Мабуть пам'ятають про щедрий стіл. За старшими прилітає молодь. Однак під шаром снігу (тим паче товстим) їм не вдається знайти щось поживне чи, принаймні, вдосталь похарчуватися.

Аби не розчаровувати пернатих друзів, час від часу (як тільки випадає слушна нагода вихідні від студентських занять) став навідуватися сюди і насипати просто на сніг жменьку зерен пшениці, гречки, проса, крихти хліба. Годівнички не чіпляв, бо ніде. Поряд жодного деревця чи кущика, а лише просторий луг. Певен, птахи дякували і за це. Траплялося, що тільки порозсипав по снігу гостинці, а тут враз випав новий сніг і накрив їх. Птахи таки прилітали інстинктивно. Бувало порпалися у снігу і щось знаходили.

Прийшла весна-красна, розтанув сніг. Горобці, синички, інше дрібне птаство і далі гостює за нашим городом. Та вже не насіння шукає, яке ввійшло в землю і ось-ось проросте новим зіллям. Тепер пташки ласують комахами, черв'ячками, зосереджено, заклопотано шукають їх поміж молодої травички.

І так з року в рік...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів