(Невигадана історія)
Що не кажіть, але у собак відмінно працює «нюховий апарат». Зокрема у підбультер'єрів.
...Назар, наш сусід, увечері прогулювався у дворі між міськими багатоповерхівками зі своїм чотирилапим другом Ніком. Здалеку побачив, що у його під'їзд зайшла невеличка компанія - троє чи четверо осіб.
- Не дивно. До когось у гості, - подумав, - адже різдвяні свята.
Та до кого й гадки не мав, відати не відав. Зрештою, не переймався тим.
Коли невдовзі після прогулянки зайшли у під'їзд, то Назар побачив на першій же сходинці шкіряну жіночу рукавичку.
- О-го! Цінна річ! Такі рукавиці коштують недешево! Хто ж це загубив?.. Шкода добру пропадати. Мабуть, котрась гостя загубила, що щойно заходила. Але ж не будеш стукати-грюкати чи дзвонити у кожні двері і запитувати: «Чия це рукавичка?..».
Ось такі думки роїлися у голові Назара. Втім, швидко вирішив проблему.
- Ану, Нік! Нюхай! Шукай! - наказав Назар своєму рудому собаці-здорованю.
Нік одразу взявся до справи. Понюхав рукавичку, схопив її зубами і стрімголов помчав (вважайте, що волік господаря на повідку) по сходах. Зупинився на четвертому поверсі, покрутився, знайшов потрібні двері і став дряпати об них.
Назар натиснув на дверний дзвінок. Відчинила господиня квартири. Спочатку заціпеніла, бо побачила собаку з рукавичкою у зубах, лише потім сусіда уздріла, а, коли оговталася, промовила до гості:
- Ось бачиш, подруго, знайшлася твоя рукавичка!..
Нік, далі тримаючи у зубах рукавичку, підійшов до гості і ввічливо поклав знахідку до її ніг.
Як подяку за старанність і сумлінність, господиня почастувала Ніка ласим шматком смачної ковбаси, домашнього приготування. Такої у крамниці не купиш. Зі села батьки передали...
... А Назар лишень проковтнув слину...
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів