Останні новини
28 березня 2024
25 березня 2024

Східні слов'яни, на думку деяких вчених, у VII столітті до н.е. входили до скіфського союзу племен на становищі скіфів-хліборобів, що займали правий берег Дніпра. Їх називали венедами, склавінами.

За писемними джерелами знаємо також про існування на поріччі між Дніпром і Нижнім Дніпром могутнього об'єднання слов'янських племен під йменням антів, яке досягло значного ступеня матеріального і духовного розвитку (за багатьма ознаками - у сфері Черняхівської культури) і вело вперту боротьбу у IV столітті з готами, а в VI-VII - з Візантією, колонізувавши Балкани і полегшивши таким чином масове переселення слов'ян та півострів у ті ж сторіччя.

Для візантійців анти і слов'яни - поняття тотожні. І чи не з тих часів походять численні українсько-сербохорватські спільності в топоніміці (географічних назвах), в назвах ужиткових знарядь праці, у назвах місяців, оскільки у пізніші часи жителі  південноукраїнських степів зі слов'янами Балкан умов для такого інтенсивного спілкування не мали.

Звідси й припущення: скіфи та анти - наші предки, предки українців.

Найвизначніша пам'ятка української церковної архітектури - Собор Святої Софії у Києві, збудований у 1017-1037 роках князем Ярославом Мудрим.

Це - хрестовокупольний п'ятинавний храм. У східній частині містився вівтар. Північний, західний та південний боки споруди оточували два ряди відкритих назовні галерей. Святиню прикрашали 13 золотих бань. Із західної сторони до собору прибудували дві вежі, в яких містилися гвинтові сходи, що вели на церковні хори.

У розбудові й оздобленні Софії Київської візантійські архітектурні традиції  були поєднані з певними елементами національних будівельних звичаїв.

Свідок спорудження храму Митрополит Іларіон так висловився про нього: «Церква чудова й славна по всіх довколишніх країнах, іншої такої не знають в усіх північних землях від сходу й до заходу».

За повідомленням літописця, храм було споруджено на місці битви киян з печенігами, після якої ці степовики більше не робили набігів на Київську Русь.

Сучасного вигляду святиня набула у 40-х роках XVII століття, у період, який зветься «другою золотою добою України», тобто у час, коли розгорталася діяльність Митрополита Петра Могили. Першою справою Митрополита було привести церкву Святої Софії у належний стан і освятити її для богослужіння. Він назвав цей храм «єдиною прикрасою православного народу, головною матір'ю усіх православних церков».

У 30-х роках XX століття собор став центром руху за відродження Української Автокефальної Православної Церкви. У храмі виголошував промови Глава відродженої УАПЦ Митрополит Василь Липківський. У 1991 році тут відбулася інтронізація першого українського Патріарха Мстислава.

Червенська земля, Червенські міста (зумисне пишемо з великої літери) - одна з найзагадковіших сторінок нашого минулого, нашої історії...

Разом із Перемишлем «Повість минулих літ» називає місто Червень, а також землю Червенську «під роком 981». Це, до речі, взагалі перша згадка про будь-які міста на теренах Галичини. Місто лежало при впадіння річки Синюхи в річку Гучву (тепер - Волинська область). Поселення в цій місцевості існувало вже у IX  столітті.

Як і Перемишль та інші західноукраїнські міста, що лежали  в районі політичного та військового суперництва Русі, Польщі, Угорщини, Чехії, Червень виростав спочатку з оборонного замку, який був  збудований у болотистій місцевості. Друге за значенням місто Червенської землі було місто Волинь, яке лежало неподалік столичного града на тій самій річці Синюсі при її впадінні у Західний Буг (нині - біля міста Грубешів у Польщі).

Вперше згадується Волинь у «Повісті минулих літ» близько 1018 року. Назва міста Волинь закріпилася у назві пізнішого Волинського князівства.

Окрім цих міст у Червенській землі були ще й інші, а саме - Володимир, Стоп'є, Угровеськ, Верещин, Комов. Під впливом різних обставин роль стольного граду Червенської землі перебирали на себе у різні часи різні міста.

Зараз Церква визнає святими чотирьох київських князів - Володимира Великого, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого та Мстислава Хороброго. Діяльність останнього понад 200 років замовчувалася, хоча він був канонізований ще в сиву давнину.

Мало хто з пересічних громадян чув про Мстислава Хороброго лише тому, що він розбив перший наступ на Київ предків московитів.

Андрій Боголюбський зібрав у похід велетенське військо (понад 50 тисяч) з числа суздальців, рязанців та інших племен. Це - чи не найбільше військо, про яке згадують вітчизняні середньовічні літописи. Суздальці оточили Мстислава Хороброго у Вишгороді. Його військо 9 тижнів на мурах і біля міста вело бої з нападниками. Розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року. Незабаром у Суздалі Андрія Боголюбського вбили змовники, які постали проти його жорстокості. Церква ж визнала Мстислава Хороброго святим.

І ще цікава деталь: син Мстислава Хороброго - Мстислав Удатний 1216 року в битві на річці Ліпиці розгромив військо Володимиро-Суздальського князівства. Як пише літопис, суздальський князь і його брат Ярослав (майбутній батько Олександра Невського) тікали в спідній білизні, загнавши семеро коней і залишивши на полі бою все військо.

Під ударами князів київської династії Володимиро-Суздальське князівство розпалося.

Заглибимось у сторінки історії України та згадаємо звитягу й славу бійців, які боролися і борються за нашу Святу Матінку Державу. Згадаймо славетні походи козаків, бої Січових Стрільців, воїнів УГА, УПА, дивізії СС «Галичина».

Ми - українці! І більшість з нас завжди готові віддати своє життя за рідну землю. І тепер багато наших воїнів кладуть свої голови у тій жорстокій війні, яка триває на Сході. Серед цих кривавих подій наші бійці відстоюють право української нації жити на своїй землі під мирним небом, у вільній державі. Беруть зброю до рук не з «примусу», а добровільно. Ось у тому й полягає суть націоналізму і патріотизму.

Наших воїнів, добровольців має пам'ятати українська земля, маємо пам'ятати ми. Вони вже ввійшли в історію як Герої. Нехай свічка пам'яті про них ніколи не згасатиме, а вічно горітиме!

 

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.