У нас тут добре. Танки не стріляють.

І не свистить над головами смерть.

А там?.. Байдуже... Хай вже визволяють.

Не хочеться в проблему круговерть.

- Я - українець! - бився в груди учень.

Думками десь літає на Балі.

Він мріє виїхати звідси. «Трутень!» -

Про нього говорили вчителі.

В той час, як там за нас вмирали люди...

Та що там говорити... І тепер...

Ти тут сидів в компанії Іуди

І жарти гнав про пиво й універ.

Анастасія БЕЗПАЛЬКО.

Учениця Червоноградської ЗШ №12,

слухач Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики

Український інститут книги, заснований 2016 року, є державною установою при Міністерстві культури України.

Спочатку виконувачем обов'язків директора установи був обраний Ростислав Семків, а у червні 2017 року в Інституті з'явилася офіційна директорка Тетяна Терен. Вона встигла закласти підвалини його діяльності, підготувати документацію, організувати умови для роботи. Через півроку Тетяна Терен звільнилася. До обрання нового директора обов'язки керівника Інституту виконував Сергій Ясинський, потім - Руслан Мироненко. За результатами нового конкурсу, який відбувся 26 липня 2018 року, перемогу здобула директорка ГО «Форум видавців» Олександра Коваль. Вона почала роботу як виконувач обов'язки директора 10 жовтня 2018 року, а 12 грудня була офіційно призначена на цю посаду.

Покликанням Українського інституту книги є формування книжкової галузі та провадження книговидання в Україні, підтримувати книговидавничу справу, стимулювати перекладацьку діяльність, популяризувати українську літературу за кордоном.

Інститут має шість основних програм: промоція української літератури за кордоном; програма підтримки перекладів; українська книга; цифрова бібліотека; програма промоції читання в Україні; поповнення фондів публічних бібліотек.

Ми можемо захоплюватись особливостями проведення різноманітних заходів Українським інститутом книги. Відбуваються вони і в Україні, і за її межами. А це - «Празький книжковий ярмарок», «Франкфуртський книжковий ярмарок», «Форум видавців», «Креативна Україна», «Схід читає».

Загалом Український інститут книги проводить велику роботу для розвитку книгодрукування та проведення популяризації української книги.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

Сузір'я Фест. - Львів: Міжнародна (Мала) Академія літератури і журналістики, 2019. - №4-7

Відкриває черговий номер літературно-художнього журналу-газети «Сузір'я Фест» інформація прес-служби  Академії «Радіо МАЛіЖ стартує у радіостудії «Новий Двір». Остання - працює у Червонограді, як проводове радіомовлення. Це дає можливість значно розширити аудиторію радіослухачів. У започаткованій рубриці «Новий Двір + МАЛіЖ» транслюватимуться художні твори юних літераторів з усієї України і з-за кордону. Цю інформацію також продубльовано англійською мовою. Така угода укладена між в.о. редактора радіостудії «Новий Двір» Сергієм Бондаруком і ректором МАЛіЖ, головним редактором «Сузір'я Фест» Василем Тарчинцем. Більше того, в ефірі вже прозвучали перші спільні програми. А сама радіостудія «Новий Двір», до речі, сім років поспіль регулярно пропагує творчість слухачів Червоноградського відділення

Детальніше:У КРАЇНІ ТАЛАНТІВ

(Етюд)

Славний Західний Буг зачаровує своєю красою. У спекотний літній день його води віддають приємною прохолодою. Безперервно накочуються одна на одну хвилі. Якщо довго дивитися на них, то аж в очах рябить. Під водою час від часу блимають «дзеркальця». Це так риби витанцьовують. Піднімаються під саму поверхню, а сонячне проміння відбивається від срібної луски.

Вудки зі собою не брав, адже триває нерест. Рибу ловити заборонено. Закон є закон! Так милуюся ними, отримую насолоду, сидячи на березі.

Але оті «дзеркальця» - добра підказка для чайок. Вони вправні і спритні рибалки, раз по разу ловлять дрібних верховодок. Їм закон про нерест неписаний.

Край берега, де тиха течія, ковзають по воді, наче по льоду, водяні павучки. Вартує їм трохи віддалитися від берега, як відразу потрапляють під «приціл» ластівок-берегівок. Тут їх безліч.

Детальніше:НА БЕРЕЗІ

Переконаний, що ворони - одні з найкмітливіших у царстві пернатих. На які хитрощі вони тільки не здатні! А нещодавно став свідком вельми цікавої пташиної пригоди...

На дні ріки заліг великий шпилястий камінь. Його «чубчик» ледь-ледь піднімається над водоймою. Якщо сильніше дмухне вітерець, накотиться вища хвиля - камінь увесь опиняється під водою. Це запримітила сіра ворона, що сиділа на березі, тож вирішила влаштувати собі купіль.

Вона перелетіла з берега на «чубчик» каменя, зручно вмостилася і стала терпеливо очікувати приливу більшої хвилі. Чекати довелося недовго. Ось хвиля вже й котиться на птаху. Ворона розпростерла крила, наче хотіла обійняти хвилю, і вода накрила її. Так чинила кілька разів поспіль, стріпуючи з себе краплини води і задоволено каркаючи. Потім обернулася задом до хвилі. Тепер і спинку помила. При цьому чіпко трималася за камінь.

Прийнявши таку ванну, ворона перелетіла на вербову гілку, що повисла над рікою. Після купелі корисно погрітися на сонці.

Інша сіра ворона, але ще молода, недосвідчена, та й розмірами менша, спостерігала з берега, як купається її подруга. Вирішала й сама скупатися. Але купіль не вдався. Тільки вона сіла на «чубчик» каменя, як хвиля скинула її у ріку.

Невдаха невдоволено закаркала, щосили забила крилами і, наче водоплавний птах (такого я ще не бачив!), стрімко злетіла з поверхні ріки та й сіла на вербу, поряд зі своєю подругою, заздрісно дивилася на неї, струшуючи з себе крапельки води...

Кумедно виглядала: мокра курка, а не ворона...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів