Інколи осінній ліс буває тихим-тихим, особливо у період “бабиного літа” та наприкінці вересня. Птахи замовкли. Одні вже відлетіли у вирій, інші готуються до відльоту, тому не до співу. Хіба що зрідка зашелестить листя від раптового подиху вітру і застогнуть скрипом, наче від нестерпного болю, старі високі сосни.

- Невже ліс спорожнів? - запитую себе подумки.

Ні, це не так! У ньому вирує життя. Тільки воно приховане від людей. Щоб побачити, почути, потрібно пильно-пильно вдивлятися, ретельно-ретельно прислуховуватися.

А тут мені таки пощастило! Лісову тишу порушив стук дятла: «Тук-тук-тук!..». Спочатку кілька пробних стуків, а потім затріскотів кулемет. Звуки розносяться околицею. Через гучне відлуння складається враження, що то кілька дятлів передають інформацію телеграфами, як у старих кінофільмах.

Уважно прислуховуюся. Чую зовсім інший стук, інший «почерк» телеграфіста. Враз лісова гущавина наповнилася стуками цілого відділення телеграфного зв'язку. Один дятел подав сигнал, а на нього злетілися сусіди, передали іншим, і потягнувся ланцюжок телеграфних передач. Пернаті збагнули, що тут вдосталь шкідників-короїдів, можна поживитися, якщо активно попрацювати, злетілися.

На якихось п'ятдесяти квадратних метрах я налічив 18 дятлів. Усі невтомно працювали, лікували дерева, а як винагорода - ситний обід. Біля них залишки обіду підбирали синички, повзики, горобчики, які навідалися сюди зі сусіднього села.

Не можу збагнути, гублюся у думках: деякі орнітологи стверджують, що дятли ревно оберігають свою територію, особливо у червні, коли підростає ненаситна малеча, не допускають непроханих гостей і не прагнуть близького сусідства; деякі вчені це заперечують. Певен в одному: коли вдосталь поживи, та ще й наближається холодна зима - тоді жодних конфліктів.

Втім, які корисні ці птахи - дятли!

Маркіян ЛЕХМАН.