(Легенда)

У Львові є багато завмерлих у камені Левів. І серед них тільки один-єдиний Білий Лев. Насправді, це - Князь Лев,на честь якого названо місто. Ні, він не помер,  а перетворився на кам’яного Білого Лева.

Вже впродовж кількох віків щоночі Білий  Князь Лев поволі, пихато, гонорово (адже – князь!)сходить зі свого кам’яного постаменту і мандрує вулицями Львова,оберігаючи місто від грабіжників.

Таке не кожному дано бачити. Білого  Князя Лева можуть побачити тільки добрі люди. Він до них муркотить, наче котик. Але , злочинці, не чувайтеся!..   Князь Лев милувати вас не буде!

Записав Маркіян Лехман.

P.S. Маліжани!  Відвідайте Львів! Це гостинне місто! Його називають «маленьким» Парижем, Віднем, Прагою, Краковом… Ви – добряки! Отож Білий Лев – Ваш друг!

Хто такі в українській міфології Песиголовці?.. Їх ще називають — Бесиголовці, Сироїди. Це — міфічні велетні-людоїди, що вирізнялися нечуваною жорстокістю. Мали вигляд вкритої шерстю людини з собачою головою, одним оком посеред чола, іноді з рогом.

За народними переказами, жили десь у Туреччині чи на краю землі. Пересувалися вони дуже швидко, чіпляючись один за одного. Були й велети жіночої статі — одноокі баби.

У цілому, Песиголовці — це трансформування в народній уяві уособлення небезпеки від чужоземних ворожих народів.

Неодмінним учасником Меланчиного вертепу в часі Різдвяних свят є коза. В традиційних віруваннях українців вона відігравала неоднозначну роль. З одного боку ця тварина вважалася породженням диявола. Навіть побутувало уявлення, що відьма боїться кози і ніколи не відбере у неї молока, як, приміром, у корови. Козла тримали у стайні разом з кіньми для охорони їх від нечистої сили, а також для того, щоб чорт їздив саме на ньому (козлові) і не мучив коней. Але, з іншого боку, козу цінували й дякували їй за цілюще калорійне молоко, яке рятує від багатьох недуг. Тож прощали їй всі витівки та збитки. Недарма кажуть: “Вередлива коза”. Це — про тих, хто сам не знає, чого хоче.

Водночас коза символізує родючість і життєву силу. Ось тому її й “водять” під Старий Новий рік, себто у вечір на Василія (з 13 на 14 січня)

Тече через Червоноград (колишній Кристинопіль) річка Солокія, яка впадає у Західний Буг. Топонімічний переказ так пояснює походження її назви:

- Давним-давно, за княжих часів вельможа закохався у селянську дівчину Солокію — яснооку світлу красуню. Якось запросив її на полювання (лови) дикого звіра. Та сталося, що стріла вельможі випадково потрапила у серце дівчини, вбила насмерть. Дівчина впала у безіменну ріку, води якої понесли її у безвість. З тих часів річку називають Солокія...

* * *

Дід сидів і довго думав:

- Де б знайти внукові друга?

Довго думати не став.

Пес прибився. Він і взяв.

* * *

Завірюха завивала,

В діток книжки виривала.

А до школи треба йти.

Там спитають: “Де книжки?..”.

* * *

І над лісом, і над гаєм

Блискавиця б'є, гуляє.

Грім гуркоче, грім гримить,

Дрібний дощик крапотить.

Віктор СІНЬКОВСЬКИЙ, м. Червоноград