(Картинки з життя)

Мої знайомі Іван та Людмила живуть з того, що продають на міському ринку овочі та фрукти. Частину вирощують самі на полях (зокрема, картоплю), частину постачають їм для реалізації інші фермери, господарства. Товар - завжди відмінної якості!

Ідучи вранці на роботу, подружжя частенько несе торбину яблук (найкращих сортів, які мають у продажі) і віддає їх бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони.

Якось я став свідком зворушливої розмови:

- Іване! Нам уже незручно брати від вас яблука, - виправдовується боєць, з вдячністю отримуючи черговий гостинець. - Ми хоч трохи компенсуємо грішми. Вам також потрібно на щось жити-проживати, на хліб насущний заробляти.

- Пусте! Не потрібно грошей, не збідніємо. Смакуйте на здоров'я і міцніше тримайте зброю в руках! - відповідає Іван. - Я не хочу задарма віддавати плоди своє праці московитам. Вам же - віддаю «за так»!

...Здавалося б, невеличка послуга, дрібничка з боку Івана та Людмили. Це ж не «масштабна» волонтерська допомога. Але, з огляду на мораль, теперішній скрутний час, скільки у таких щирих вчинках закладено доброго, гуманного, совісного...

З маленького потічка починається велика ріка. Кожен з нас - маленький потічок. А разом ми - бурхлива ріка, весняна повінь, яка змиє всю нечисть, усіх зайд, охочих захопити Україну.

Тарас ЛЕХМАН