(З фенологічного щоденника)
19 березня, за церковним календарем, день священномучеників в Аморії. У народі його називають Лелечиним днем, або Днем лелек. (Зумисне пишу ці слова з великої літери, бо дуже люблю цих пернатих). Зрештою, всі українці люблять лелек, навіть облаштовують для них спеціальні площадки, щоб лелекам було зручніше збудувати гніздо. Вони щойно повертаються з вирію. Перший приліт не назвеш масовим.
Цієї весни вперше побачив лелек 17 березня в обідню пору (близько 15.00), і то неподалік Червонограда. Четверо птахів кружляли високо у небі над сусіднім з містом Бендюзьким лісом.Тут не раз бачив їхні гнізда.
Не думав, що мій цілком мирний фенологічний щоденник перетвориться на «фронтовий». (Хоча, заради правди, очікував на таке; від російських сусідів нема чого доброго чекати). Скільки гнізд лелек зруйновано російськими окупантами, які гатили з ракет, градів, гармат, скидали бомби по цивільному населенню, по будинках цивільних, на яких, або біля яких лелеки звили собі «помешкання». Понад дві тисячі мирних людських жертв. Доведеться птахам повертатися до зруйнованих домівок, знищених російським агресором. От тільки б друга хвиля атак не зруйнувала їх, як і не зачепила мирний український народ.
Російські збройні сили навіть стріляють по безневинних дітях (на жаль, є жертви). Вони насмілилися розбити пологовий будинок, у якому загинула мама із ще ненародженим немовлятком. (А кажуть, що саме лелеки приносять дітей...). Навіть Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров не міг дати міжнародним журналістам жодних конкретних аргументованих пояснень, сильно нервував перед телекамерами. Намагався пояснити, що у пологовому будинку розмістився штаб українського націоналістичного війська. Ні! Українські націоналісти до такого б не додумалися, не пішли б на таке...
Нехай лелеки, як і журавлі, приносять на своїх крилах мир українській землі!
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства
м. Львів