* * *

18 грудня 2022 року Україна попрощалася ще з одним із своїх Синів, червоноградцем Володимиром Васильовичем Яником. Відійшов у Вічність щирий Патріот.

Не вважайте цей журналістський допис оперативно застарілим. Проблеми, порушені в ньому, актуальні і стосуються багатьох. Трапляється чимало аналогічних ситуацій...

* * *

Володимир Яник народився 1940 року у м. Савчин (тепер - Червоноградського району). Тут поховані його родина, батьки. Свого часу сім'я зазнала репресій, депортації, але повернулася на рідні терени.

Згодом герой нашої розповіді став кадровим військовим, офіцером. Зокрема, служив у ракетних військах, частині, яка дислокувалася у с. Бендюга, що неподалік Червонограда, продовжив службу у Сокальському об'єднаному військовому комісаріаті. По завершенню служби вийшов у відставку.

Попри свій поважний вік, був учасником усіх Майданів, Революції Гідності, займався волонтерством на користь українських бійців - учасників АТО-ООС. Чималий послужний список добрих справ у нашого Героя! Не міг інакше чинити! Бо де ж тоді офіцерська честь і гідність?..

Володимир Яник (не хочемо про це писати в минулому часі) - почесний отаман Червоноградської сотні Прикарпатської Січі, Українського козацтва, член Спілки офіцерів України. Таким він назавжди залишиться у нашій пам'яті!

Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Володимир Яник важко переживав ці події. Готовий був взяти зброю до рук. Та куди там у вісімдесят з гаком років... Все ж не залишався осторонь. Жертвував частку своєї пенсії ЗСУ, територіальній обороні.

Важко і боляче прощатися з такими людьми...

Гіркоти додав і прикрий інцидент, який трапився під час похорону. Витівка сільського старости заслуговує на адміністративну (а то й кримінальну!) відповідальність. Про все це докладно розповіли мені активісти Прикарпатської Січі (а серед них - досвідчені практикуючі юристи, фахівці з права), навіть надали детальні коментарі, пояснення з посиланнями на діюче законодавство України.

* * *

...Прощалися з Володимиром Яником у церкві Святого Володимира Великого (ПЦУ), що в Червонограді. Волею долі у цьому місті він жив і трудився, вже, навіть, як пенсіонер. Поховати ж його сім'я вирішила у селі Савчин, біля могили батьків. (Не стану заперечувати, якщо це й був заповіт покійного, його останнє прохання). Та й село для нього рідне, часто навідувався сюди. Побратими покійного самі викопали могилу, розчистили дорогу від снігу.

Під час поховання до родичів спочилого у Бозі зухвало підійшли староста села Савчин та ще один чоловік (умовно назвемо його «помічником старости») і почали вимагати кошти за надання дозволу на поховання, мотивуючи тим, що Володимир Яник не був мешканцем села і не ходив до місцевої церкви. Парадокс: а хіба там, на Майданах, він не захищав від ворога-супостата і це село, і цю церкву, і його мешканців, і майбутнього старосту, і, зрештою, усіх нас з вами?!. У росій вже давно був задум захопити всю Україну! Але завдяки таким, як Володимир Яник, він провалювався і провалюється!

Щоб не ускладнювати ситуацію (не до того на похороні), дочка Володимира Яника передала вимагачам 1500 гривень, після чого вони щезли. Жодних чеків, жодних квитанцій не було надано платнику. І це при багатьох свідках!

Важко збагнути: на якій підставі у селі Савчин вимагають гроші за поховання?

Відповідно до статті 28 Закону України «Про поховання та похоронну справу» землі, на яких розташовані місця поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду.

Відповідно до пункту 1.1 «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 р. № 193 (зі змінами), земельні ділянки для влаштування кладовища надаються за рішенням органу місцевого самоврядування виключно спеціалізованим комунальним підприємством на праві постійного користування землею (ст. 92 ЗК України та ст. 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).

Наскільки нам відомо, жодних спеціалізованих комунальних підприємств щодо розміщення місць поховання у селі Савчин не створено.

У такому разі кладовище є землею комунальної власності, тому стягнення коштів на поховання можливе тільки на підставі рішення органів місцевого самоврядування. Проте жодних рішень місцевого самоврядування про збір коштів на поховання надано не було.

Крім того, церковна громада (громадська організація) є неприбутковою організацією. Вона існує виключно на добровільні пожертви, а не на примусових стягненнях.

Відтак, у діях старости села Савчин та його «помічника» (наголошуємо: умовно так називаємо цю особу) вбачається склад злочину, покарання за який передбачений ст. 189 КК України - вимагання.

Згідно сучасного законодавства України посада сільського старости не є виборною (тобто, мешканці села не обирають свого очільника; хоч це прикро звучить, але позбавлені такого права). Його призначає районна влада. (Очевидно, що є процедура подання кимось заяви на вакантну посаду, чи то самовисунення). Отож, так само можна і звільнити старосту, як і призначити. А, може, сільський староста Савчина комусь догоджає «на верхах»?..

* * *

Залишмо юридичні аспекти. Тепер про мораль і совість.

Складається враження, пане старосто, що Савчин - це ваша власність. Задалеко зайшли! Невже вам було шкода клаптика землі для такої Людини, Патріота. Та ж не зі своєї узаконеної ділянки віддаєте... Де совість, де мораль, де дотримання клятви державного службовця (вимагаєте плату без підстав і документів)?.. Не здивуюся, якщо у свою кишеню поклали ці гроші, кров'ю Володимира Яника политі на Майданах. Краще б їх віддати ЗСУ!

* * *

Та як би там не було, побратими Володимира Яника готують відповідну заяву щодо вашого вчинку до Державного бюро розслідувань. Підстави на це є!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

м. Червоноград

1 листопада 1918 року у Львові була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

* * *

Це — знакова подія у тисячолітній історії національного державотворення. Вперше з часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, після 570-річного чужоземного панування, населення західноукраїнських земель стало знову господарем власної долі, проголосило державну незалежність.

ЗУНР була черговою спробою українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, яка різними способами нав'язувала своє панування, своє право, свою історію, свою ідеологію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР розбудовувалась як національна держава на демократичній основі. Серед постулатів - визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національних меншин та ін.

Погодьтеся, що це - найважливіші державотворчі завдання, які відстоюємо і сьогодні.

Українці заявили про себе всьому світу як окрема європейська нація, яка має право на власну державу. Відтоді через пропаганду національних ідей (тут зіграла визначальну роль не тільки усна пропаганда та агітація, а й преса, хоч тиражі видань були мізерними, але кожен примірник передавали з рук у руки) значно підвищився рівень національної свідомості українського народу.

 Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам'ять і став надбанням наступних поколінь борців за сучасну Українську державу.

Мільйони борців за волю України продовжували і продовжують (насамперед у боротьбі з російським агресором) традицію визвольних змагань.

І хоч ЗУНР через наступальні дії військового противника проіснувала недовго (лише вісім місяців, до липня 1919 року), зазнала гіркоти поразки, як і Українська Народна Республіка, з якою вони з'єдналися, все ж 1 листопада зайняло в національному календарі українців особливе місце. І аж ніяк не йдеться тільки про галичан. Вже тоді Україна мала стати Соборною, Єдиною! Не судилося?!. Втім, ідея реалізувалася аж  24 серпня 1991 року. Історичні процеси - це часто ланцюжкова реакція. Тому й тепер змушені боронити свою Державу!

Історичне значення ЗУНР також полягає в тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес державотворення. Листопадовий чин зробив українську націю сильнішою.

Згадуючи ЗУНР, попри його втрати і поразки, пам'ятаймо, що це привід не для смутку, а для гордості за свій народ!

Підготував Тарас ЛЕХМАН

Цієї доволі дощової осені можна проводити конкурс серед грибів-велетнів.

У лісі, поблизу с. Бендюга, мій приятель з Червонограда Василь Ковзик знайшов білого гриба, вагою 3 кг 125 г. (Шкода, що не сфотографував). Зумисне зважував у магазині. Тут же розрізав. Ні, не червивий, добротний. Частину віддав продавщині за послуги. І без того ніс додому повний кошик грибів!..

Розповідали, що здебільшого трапляються білі гриби-велетні, вагою 1,5-2 кг. Але понад трикілограмові велетні - рідкість.

Маркіян ЛЕХМАН

м. Червоноград

(Картинки з життя)

Не таємниця, що багато українських дітей проживають з батьками у Польщі, навчаються у місцевих школах зі своїми ровесниками. Дехто навіть отримав постійне польське громадянство (звісно, як і батьки).

Виявляється, що і польські діти, не байдужі до долі України, вболівають за неї, бо не хочуть мати під боком на сухопутних кордонах агресивного сусіда-росіянина. З українськими ровесниками вони залюбки обмінюються подарунками, сувенірами.

Чим цікавляться польські діти, який український «товар» у них «ходовий»?.. Відповідь на таке незвичне питання (тут аж ніяк не претендую на соціологічне опитування) дала картинка, яку спостерігав в одному з відділень «Укрпошти» у Червонограді.

* * *

Бабуся збирається в гості до внуків-школярів у Польщу. Ті вже є громадянами сусідньої держави. Замовляє у працівниці відділення сувеніри, які хочуть мати у своїх колекціях польські діти, та ще й подаровані з рук українських ровесників. Отож продавець кладе перед бабусею на прилавок марки із спущеним ЗСУ на дно російським кораблем «Москва» (звісно, з пікантним написом), песиком Патроном (насправді, це не марки-оригінали, а поштівки, буклети, але й вони цінуються серед колекціонерів), горнятка, футболки з українською національно-державною та військовою символікою, маленькі прапорці України...

Так замовили внуки! Закупила товару майже на дві тисячі гривень.

- Нехай польські діти тішаться, радіють... Вони того варті! - прокоментувала бабуся.

* * *

...Україна. Глибока ніч. Польські діти вже бачать третій сон. А українські діти за цю ніч вже втретє поспіль прокидалися від повітряної тривоги, бігли з матерями і батьками (якщо ті не на фронті), дідусями, бабусями у підвали, бомбосховища...

Певен, про це тепер уже добре знають польські діти, знають і про те, що ЗСУ захищають не тільки Україну, а й Польщу від ненаситного Путіна, у якого взагалі не існує «червоних меж». Знають і про те, що в Україні загинуло від російського агресора майже 400 дітей. А скільки поранено?!.

Тому Польща допомагає демократичній Україні зброєю, надає гуманітарну допомогу, дипломатичну підтримку. Вона для України одна з найвпливовіших партнерів!

Маркіян ЛЕХМАН

м. Червоноград

Львівської області