Червоноград. Широкопрофільний (за розмаїттям пропонованих на продаж товарів) магазин АТБ. Пишу ці рядки не заради реклами, а заради вдячності працівникам торгового закладу і небайдужим покупцям. Зрештою, мережа магазинів АТБ аж ніяк не потребує зайвої реклами. Вона і так популярна.

...Навпроти розрахункових кас розташовано два доволі величеньких контейнери-візки.

Над ними прикріплено видруковані написи: «Збір продуктів харчування для військовослужбовців ЗСУ» та «Збір продуктів харчування для бійців міської територіальної оборони». Хоча субота, вихідний, 9-та година ранку. Здавалося б, багатьом мешканцям міста хочеться поспати зайву годинку-другу після виснажливого трудового тижня, але торгова зала магазину вже заповнена покупцями. Так само заповнені «крамом» волонтерські контейнери-візки. У них - мінеральна вода у пляшках, макарони, крупи, мандарини, яблука, консерви, вафлі, печиво, кава, чай.., засоби особистої гігієни - мило, зубна паста, гель для гоління... Можна скласти кількасторінковий прейскурант товарів, які пропонують цього дня в АТБ. Скільки товару щодня збирають, якими шляхами доставляють його до українських бійців, звісно, писати не будемо. Але переконався, що червоноградцям нічого не шкода для Українського Війська.

Підходить до контейнерів-візків дівчина, років 13-14. Кладе у кожний контейнер по плитці шоколаду. Про що вона думає у цю мить?.. А, може, таке:

- Хай в українських бійців життя буде солодким! Ці плитки шоколаду неодмінно потраплять до рук мого тата і старшого брата, які зі зброєю в руках захищають Україну від російського окупанта. Хай вони повертаються живими і з Перемогою над агресором...

Дай Боже, щоб мрії дівчинки якнайшвидше здійснилися! Тішить і те, що у нас багато свідомих громадян. Таку націю не здолати!

Тарас ЛЕХМАН

Червоноград. Широкопрофільний (за розмаїттям пропонованих на продаж товарів) магазин АТБ. Пишу ці рядки не заради реклами, а заради вдячності працівникам торгового закладу і небайдужим покупцям. Зрештою, мережа магазинів АТБ аж ніяк не потребує зайвої реклами. Вона і так популярна.
...Навпроти розрахункових кас розташовано два доволі величеньких контейнери-візки.
Над ними прикріплено видруковані написи: «Збір продуктів харчування для військовослужбовців ЗСУ» та «Збір продуктів харчування для бійців міської територіальної оборони». Хоча субота, вихідний, 9-та година ранку. Здавалося б, багатьом мешканцям міста хочеться поспати зайву годинку-другу після виснажливого трудового тижня, але торгова зала магазину вже заповнена покупцями. Так само заповнені «крамом» волонтерські контейнери-візки. У них - мінеральна вода у пляшках, макарони, крупи, мандарини, яблука, консерви, вафлі, печиво, кава, чай.., засоби особистої гігієни - мило, зубна паста, гель для гоління... Можна скласти кількасторінковий прейскурант товарів, які пропонують цього дня в АТБ. Скільки товару щодня збирають, якими шляхами доставляють його до українських бійців, звісно, писати не будемо. Але переконався, що червоноградцям нічого не шкода для Українського Війська.
Підходить до контейнерів-візків дівчина, років 13-14. Кладе у кожний контейнер по плитці шоколаду. Про що вона думає у цю мить?.. А, може, таке:
- Хай в українських бійців життя буде солодким! Ці плитки шоколаду неодмінно потраплять до рук мого тата і старшого брата, які зі зброєю в руках захищають Україну від російського окупанта. Хай вони повертаються живими і з Перемогою над агресором...
Дай Боже, щоб мрії дівчинки якнайшвидше здійснилися! Тішить і те, що у нас багато свідомих громадян. Таку націю не здолати!
Тарас ЛЕХМАН

(Картинки з життя)
Василь понад двадцять років працював на шахті підземним електрослюсарем. Вийшов на пенсію не за віком, а за підземним трудовим стажем і через захворювання на силікоз. Ця небезпечна хвороба, яка вражає легені, відома багатьом гірникам, належить до категорії професійних захворювань.
Півроку тому переніс складну операцію на стравоході. Довго оговтувався після неї. Лікарі буквально витягнули Василя «з того світу».
Коли розпочався російський наступ на Україну, не міг спокійно сидіти біля екрана телевізора і байдуже спостерігати за подіями, мовляв, поки що це мене не стосується... Не вагаючись, вступив до лав територіальної оборони. Зі сім'єю не радився. Тільки, як кажуть, «поставив перед фактом».
Удома залишилися дружина Тетяна і син-школяр Богдан.
Варту несе не в рідному Червонограді, а в інших регіонах Прибузького краю.
- Я - перший, куди пошле керівництво тероборони, - віджартовує Василь.
Буває, що з'явиться на один-два дні додому, і знову вирушає у «бойове відрядження» (інакше цю місію не назвеш) на 4-5 днів.
Дружина поспіхом готує канапки, пече пиріжки, закуповує консерви... А Василь тим часом заспокоює її:
- За харчі не переживай! Ми - не гниле москальське військо, яке не має що їсти, грабує продуктові крамниці, забирає останній кусень хліба у мирного населення. З харчами нам належно допомагають місцеві мешканці, регулярно навідуються волонтери. Так що навіть у часи Великого посту не доводиться постити...
Про деталі, подробиці служби Василь ніколи не розповідає, як і належить у воєнний час. Але завжди почувається бадьорим, упевненим (радше - самовпевненим). І ця бадьорість та впевненість передаються іншим. Віримо у таких бійців!
Тарас ЛЕХМАН

Червоноград. ГО “Автомайдан”. Інформація від Івана Годиша, активіста автомайдану. Дані, станом на 19 березня 2022 р.

З початком розв'язання Росією проти суверенної України війни (24 лютого), члени Червоноградського ГО «Автомайдан», здійснили вже понад 20 поїздок на Східну Україну. У кожному рейсі по 1-2-3, а то й більше авто. Їхні «буси» завжди «під зав'язку» наповнені необхідним українським бійцям добром - продукти харчування, городина, одяг, змінна білизна (навіть ті ж шкарпетки), запчастини для техніки, генератори... Городину здебільшого поставляють мешканці сіл Сокальщини. Приємно, щемливо спостерігати, що до цієї волонтерської праці охоче долучаються діти!

Дехто з українських бійців полюбляє міцну каву, дехто любить цукерки, шоколад та інші солодощі, комусь кортить спалити зайву цигарку... Серед доставленого на передову і таке добро знайдеться!

Перед від'їздом автомайданівці завжди телефонують військовим:

- Що вам конкретно і нагально потрібно?

Відповідь чітка:

- Те, те і те...

- Телефон відразу вимикаємо, - говорить автомайданівець Іван Годиш. - Розмова триває кілька секунд, наче її і не було, щоб «не засікли».

Їхати на Східну Україну тепер доводиться манівцями, глухими місцевостями, аби не наразитися на небезпеку з боку російського ворога. Кожна поїздка - своєрідний ризик, ціна якому - життя. У відносно «затишних» місцях водії роблять короткий перепочинок, і знову за кермо. Зате все «добро» доставляють вчасно, оперативно. Після приїзду беруть від військових замовлення на майбутні рейси.

Куди саме їдемо, якими маршрутами (зрештою, ситуація змінюється ледь не щодня), у які військові частини, підрозділи навідуємося, звичайно, говорити не будемо. Але такі тісні стосунки з військовослужбовцями автомайданівці налагодили ще з 2014 року, з перших днів АТО (вважайте, що війни з Росією та сепаратистами).

...У військових частинах час від часу відбуваються ротації (заміни). «Старожили» відразу наказують новоприбулим:

- Тримайте тісний зв'язок з Червоноградським «Автомайданом»! Ті хлопці доставлять вам усе можливе і неможливе. Навіть з-під землі дістануть!

...Ніколи не забути випадок, коли українська бойова машина потрапила під ворожий артобстріл. Її, понівечену, військові техніки просто списали на... запчастини. Але червоноградські автомайданівці-волонтери доставили автомобіль у шахтарське місто, у звичайнісінькому гаражі власними силами відремонтували і, як новеньку, повернули на передову Збройним Силам України.

Тарас ЛЕХМАН