У народно-побутовій культурі та давніх віруваннях українців чільне місце займали різного роду ворожіння. Але вже у XIX столітті більшість з них втратили свою магічну сутність, “прагматичне” значення і стали веселою традиційною розвагою молоді. Тепер же вони зустрічаються тільки в театралізованих дійствах.

В етнографічних довідниках ворожіння визначаються, як різні способи вгадувати долю, завбачати майбутнє, прогнозувати врожай (в останньому не йдеться про народні прогностичні прикмети, спостереження за змінами у погоді та природі). Переважна більшість ворожінь грунтувалась на забобонних уявленнях: люди прагнули зазирнути в майбутнє через посередництво потойбічних сил, через, начебто, контакти з померлими предками.

Дослідники-етнографи розподіляють ворожіння на “оказію”, тобто приурочені до певного випадку (побудови житла, шлюбу, народження дитини тощо), й “календарно-обрядові”, приурочені до певних свят. Найоптимальнішими періодами для ворожінь вважали Святий Вечір перед Різдвом Христовим, Новий рік (Меланчин вечір з 13 на 14 січня), Великдень, Івана Купала, Катерини, Андрія.

Детальніше:ВОРОЖІННЯ — ДАВНІЙ ПЛАСТ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Що не кажіть, але в народній традиції українців Андрія — це молодіжне свято, і називали його ще “вступом у зиму”, оскільки, за старим стилем, святкували Андрія 30 листопада (в останній календарний день осені), а не 13 грудня.

Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті. Якщо шлюбу, то хто буде чоловіком, чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї. Магічні дії нерідко супроводжувалися відповідними примовками:

Детальніше:АНДРІЇВСЬКІ РОЗВАГИ: З ДЖЕРЕЛ МИНУЛОГО

Кажуть: “Який початок зими — такою вона буде до завершення”. Отож український хлібороб завжди мріяв про сніжну зиму, бо вродить добрий врожай, і 1-го грудня, з-поміж інших святих, згадував у молитвах мучеників за Христову віру Платона, Романа та Варулу. Саме їх вшановують у церквах східного обряду у перший день зими. Хоча, насправді, у народі за цим днем закріпилася назва — Романів, Романа...

Платон походив з Анкири Галатійської. Юним хлопцем він роздав майно бідним і повністю посвятив себе служінню Богові. За часів правління Агрипини, переслідувача християн, його тяжко мучили: сім днів тримали у в'язниці, клали на розпечену решітку, розжареними металевими прутами припікали тіло. 306-го року мученика стратили мечем. Християни потайки поховали його.

На Сьомому Вселенському Соборі 787 року Платона проголосили Святим. Це відбулося на підставі описів священослужителями всіх тих див, які ставалися біля гробу мученика. Нужденні та хворі через молитви до Платона отримували ласки зцілення.

Детальніше:ПЛАТОН, РОМАН, ВАРУЛА

Християнське свято Введення у храм Пресвятої Богородиці (4 грудня), яке у народі називають спрощеніше — Введення, знаменує собою початок зимового циклу обрядовості в українській духовно-побутовій культурі.

Ще у давнину казали: “Введення прийшло — свят навело”. Справді, після Введення — низка важливих у церковному календарі і доволі популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколая, Анни. А вже опісля — Різдво, Новий рік (Василія), Водохреще.

Введенські прислівя розкривають прагнення українського хлібороба зазирнути в майбутнє, передбачити, якою буде наступна зима, і як вона вплине на врожай, що краще садити і що краще сіяти. Тож: “Як Введення мостить мостки, а Микола забиває гвіздки, то зима буде лютою”; “Як на Введення ляже глибока зима, то готуй глибокі закорма”.

Детальніше:ВВЕДЕННЯ ПРИЙШЛО — СВЯТ НАВЕЛО