Щороку через тиждень після Трійці починається Петрів піст, ще званий у народі Петрівкою, який закінчується на свято Первоверховних Апостолів Петра і Павла, 12 липня.

Раніше його називали постом П'ятидесятниці. У цей період Церква закликає вірних постити за прикладом апостолів, які прийняли Святого Духа в день П'ятидесятниці, готуючись у строгому пості і ревній молитві до всесвітньої проповіді Євангелія.

Церква, вшановуючи Апостолів Петра і Павла, які проповіддю просвітлювали і навертали до Ісуса Христа народи, прославляє Петрову стійкість і Павлів розум, вбачає у них образ навернення грішників. В образі Петра — це той, хто свого часу відвернувся від Господа, тричі зрікся, але щиро покаявся; в образі Павла — це той, хто спочатку противився проповіді Господній, переслідував християн, а потім увірував.

Детальніше:ПЕТРІВ ПІСТ

Церковне свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього (27 вересня) — одне з найдавніших у християнській традиції. Його почали відзначати ще у IV столітті, коли 326 року візантійська цариця Олена віднайшла цю святиню. Як тільки на хрест поклали померлого — той відразу ожив. Відтак переконалися, що знахідка — справді Господній Животворящий Хрест, на якому розіп'яли Ісуса. Патріарх Макарій, що супроводжував Олену у нелегкій подорожі, воздвиг (підніс) хрест над народом. Згодом до свята додалася ще одна подія, яка сталася 628 року — повернення Хреста Господнього з Персії до Єрусалиму.

Але суто церковне свято у народному побуті українців пов'язане з багатьма цікавими повір'ями й обрядовими діями. Наприклад, на Здвиження (ще так називають свято) діти вилазили на купи хмиззя і гукали на всі чотири сторони: “Іди, іди від нас!”. Так вони відганяли нечестивців.

Вважають, що у цей день відлітають у вирій останні птахи (зокрема, дикі гуси), а змії гурмуються у кубла, ховаються під коріння дерев, у землю, щоб перезимувати. Але перед тим має відбутися рада, на якій кожен плазун звітує за свої вчинки. Ті, хто протягом року не порушили даної обітниці, не вжалили людину, то можуть спокійно відпочивати до Руфа (21 квітня), коли гаддя знову прокидається від зимового сну. Якщо ж гадюка вжалила людину, то не має права на спочинок, мусить загинути. Отоді змія стає вкрай небезпечною, мстливою, знову нападає на людей.

Детальніше:НА ЗДВИЖЕННЯ ВІДЛІТАЮТЬ ОСТАННІ ПТАХИ...

Прикладом глибокої дитячої віри у Христа, готовності піти за неї на страхітливі муки і навіть прийняти люту смерть — є духовний подвиг Святих Віри, Надії, Любові, а мудрого й побожного виховання дітей — їхньої матері, ревної християнки Софії, яких у церквах східного обряду вшановують 30 вересня.

Святі мучениці жили у Римі у II столітті за часів правління імператора Адріана. Софія, вдова-християнка, сама виховувала трьох донечок: Віру — 12-ти років, Надію — 10-ти років і дев'ятирічну Любов. Змалку вони навчилися читати Євангеліє, що додавало їм сили і твердості духу.

Одного разу імператору-язичнику донесли про їхню приналежність до християн. Це був страшний час для християнства, коли за віру в Єдиного Живого Бога людей піддавали жорстоким тортурам і страчували.

Спочатку імператор викликав до себе матір Софію і почав розпитувати про віросповідання. Та не зреклася свого Бога, а лише підтвердила, що вірує у Нього. Тоді правитель наказав жінці-язичниці наглядати за Софією. Через три дні викликав на суд.

Детальніше:ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ — СИМВОЛИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЧЕСНОТ

Святий Спиридон Тримифунтський народився близько 270 року. У кіпрському місті Тримофунт (сучасний Саламін) служив єпископом. Але це — згодом...

До того часу займався скотарством, хоча походив з багатої родини, брав активну участь у громадському житті, виконував обов'язки священослужителя.

Спиридон не був самітником: мав дружину і дітей. Однак він дбав не лише про сім'ю, а й про ближніх. Всі свої прибутки майбутній святий роздавав потребуючим. До нього зверталися босі та голодні, хворі та немічні. Багатьом прохачам він займав чималі суми грошей, не чекаючи від них відсотків чи якихось зобов'язань, а то й повернення. Він безперервно повторював нужденним: “Користайтеся з моєї допомоги на Божу славу, а коли зможете, то повернете позику...”.

Господь бачив чуйне серце свого обранця, втішався його безкорисливістю і великодушністю, за що нагородив кіпрського священослужителя даром чудотворення. Спиридон вів богоугодне життя, зціляв невиліковно хворих та виганяв злих духів.

Детальніше:СВЯТИЙ СПИРИДОН