У давнину кожна українська дівчина готувала до свого весілля посаг (придане), зокрема ту його частину, що становить так звану “скриню” - вишиті сорочки, рушники, постіль, хустки, стрічки, намиста, зберігала подарунки, що їй дарували батьки, родичі, інші дівчата. Звісно, як же було обійтися без освячених ікон! Тепер така традиція, на жаль, залишається маловідомою для широкого загалу.

Посаг дівчини складався з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її виділяв батько. (Було, що й мати, коли батька не стало, інші родичі, які не мали прямих спадкоємців, а самі вже — у похилому віці). А це — худоба, певна сума грошей, клаптик поля. Але те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Обов'язковими мали бути рушники та хустки, якими дівчина обдаровувала весільних гостей.

Отож до весілля дівчині належало добряче потрудитися. Однак така праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях, “дівочих посиденьках”, де і розважалися, і працювали. Словом, часу юнки не марнували.

Детальніше:“ЯК Я СЯДУ НА ПОСАГУ...”

29 листопада християни східного обряду вшановують Святого апостола і євангелиста Матея.

З церковних джерел відомо, що Матей був митарем, родом з Копернаума в Галилеї. Ця професія вважалася серед ізраїльтян найганебнішою, оскільки податки збирали для чужинців-загарбників, тож Матей соромився її і завжди стояв на задвірках храму, подалі від людей, постійно опускав очі додолу. Всі погордили ним, тільки не Ісус...

За єврейським звичаєм Матей спочатку мав ім'я Леві, а батько майбутнього апостола — Алфей. У Матея був брат — Яків Алфеїв. На заклик Ісуса: “Ходи за мною!”, - він покинув усе і пішов за Господом (Мт. 9, 9-13; Мр. 2, 14-18). Тепер вже колишній митар, названий Ісусом Христом — Матеєм, запросив Сина Божого на обід (Мт. 5, 31-32), а Господь покликав його на апостола.

Детальніше:“НА МАТЕЯ ЗЕМЛЯ МЕРЗНЕ...”

У народно-побутовій культурі та давніх віруваннях українців чільне місце займали різного роду ворожіння. Але вже у XIX столітті більшість з них втратили свою магічну сутність, “прагматичне” значення і стали веселою традиційною розвагою молоді. Тепер же вони зустрічаються тільки в театралізованих дійствах.

В етнографічних довідниках ворожіння визначаються, як різні способи вгадувати долю, завбачати майбутнє, прогнозувати врожай (в останньому не йдеться про народні прогностичні прикмети, спостереження за змінами у погоді та природі). Переважна більшість ворожінь грунтувалась на забобонних уявленнях: люди прагнули зазирнути в майбутнє через посередництво потойбічних сил, через, начебто, контакти з померлими предками.

Дослідники-етнографи розподіляють ворожіння на “оказію”, тобто приурочені до певного випадку (побудови житла, шлюбу, народження дитини тощо), й “календарно-обрядові”, приурочені до певних свят. Найоптимальнішими періодами для ворожінь вважали Святий Вечір перед Різдвом Христовим, Новий рік (Меланчин вечір з 13 на 14 січня), Великдень, Івана Купала, Катерини, Андрія.

Детальніше:ВОРОЖІННЯ — ДАВНІЙ ПЛАСТ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Що не кажіть, але в народній традиції українців Андрія — це молодіжне свято, і називали його ще “вступом у зиму”, оскільки, за старим стилем, святкували Андрія 30 листопада (в останній календарний день осені), а не 13 грудня.

Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті. Якщо шлюбу, то хто буде чоловіком, чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї. Магічні дії нерідко супроводжувалися відповідними примовками:

Детальніше:АНДРІЇВСЬКІ РОЗВАГИ: З ДЖЕРЕЛ МИНУЛОГО