Найбільшою містичною силою наділяються ті істоти, які причетні до культу померлих. В українській міфології такими вважаються вовкулаки, упирі, заложні мерці.

Вовкулаки — це перевертні, які можуть бути вночі вовками, а вдень людьми. Надзвичайні, напівфантастичні істоти, які поділяються на вроджених та зачарованих (обернених). Вродженим вовкулаком ставала людина, яка народилася під “збігом” повних планет. Вірили також, що вагітна жінка, коли побачить вовка, то в неї народиться дитина-вовкулак. Зачарованими ж вовкулаками стають хлопці, які випили “дурман-зілля”, а також ті, яких обертають на вовків чаклуни й відьми. Для цього достатньо забути Бога та за вказівкою відьми тричі перекинутися через устромлений у землю ніж. Таке перевтілення відьма може здійснити й без згоди людини.

На відміну від зачарованих вовкулак, які перебувають у вовчій подобі по кілька років, уроджені вовкулаки живуть у сім'ї, як звичайні люди, й лише в певний час, найчастіше вночі, перевтілюються на вовків, об'єднуються з їхніми зграями та винищують худобу. Існують різні засоби повернути зачарованому вовкулаці людську подобу: стягнути з нього шкуру, провести через хомут, зірвати мотузку, що висить у нього на шиї, тощо.

Вони, за повір'ями, роблять дуже багато шкоди: переводять худобу по селах, розкрадають добро, іноді переводять людей. Вовкулаки дуже злопам'ятні. Скажімо, якщо ви образили свого сусіда, а він виявився перевертнем, то добра не чекайте — обов'язково заподіє якоїсь шкоди, наприклад, може налякати дитину.

Позбутися статусу перевертня неможливо. Ним людина народжується або стає назавжди. Навіть добрі хлопці, які були гарними хазяїнами, під впливом чар стають лютими хижаками.

Захист від цієї напасті лише один, проте дуже дієвий — це молитва до Господа. Особливо опікується такими питаннями Святий Юрій, який захистить вас і ваше господарство від злих сил. Ідучи до лісу, особливо вночі, треба покласти в кишеню шматочок свяченої свічки, пучечок свяченої солі або окраєць великодньої паски.

УПИРІ

Детальніше:ВОВКУЛАКИ

Є цікаве народне оповідання про зиму. Зима — це стара велика й груба баба. У неї кров біліша, ніж маслянка, хоч на обличчя вона й рум'яна. Голова в неї велика, замість волосся звисають бурульки; брови — то крижинки, а вії — довгі сніжинки. Ніс — кістяний, а сама вона завжди холодна. Вуха — віхті соломи.

Зима одягнена в лахміття, хоч для неї холод - як для нас тепло. Ми боїмося холоду, а вона боїться тепла. Ми хворіємо, коли застудимося на холоді, а вона, Зима, хворіє від тепла.

Баба Зима всім і всіма верховодить. Її чоловік - Мороз, але він робить те, що наказує йому Баба Зима. Жінка Сніговія - то Завірюха. Сніговій же доводиться сином Бабі Зимі. Він щедро сипле снігом. Донька Завірюхи і Сніговія - Метелиця. Завірюха витанцьовує, коли їй накаже Баба Зима. Метелиця збирає всі зимові сили, й усі разом «метуть метелицю» - танцюють. Онуки Баби Зими - вітри-сніговії та приморозки. Вони також у цілковитому послуху своєї Баби Зими.

Замки і фортеці займають перші позиції в рейтингах найвідвідуваніших місць України. Майже кожен з них має своїх привидів, підземні ходи, якими могла б проїхати величезна підвода з чотирма кіньми. Наприклад, таким вважають Підгорецький замок...

Він був побудований в кінці 1630-х років. Спочатку належав гетьману Станіславу Конецпольському, згодом Яну III Собеському, Вацлаву Жевуському. Крім володарів польської корони так само належав поміщикам Сенгушкам.

За часів Жевуського замок був найрозкішнішим палацом на західноукраїнських землях. Але потім будівлю руйнували, грабували і палили, розміщували тут і госпіталь. Чого тільки не робили люди...

І всі, кому, починаючи з XVIII століття, і до сих пір доводилося провести в легендарних стінах замку хоча б ніч, бачили його страшну таємницю - напівпрозору в білому вбранні і з чорним обличчям Марію.

Хто ця жінка, чий привид блукає?..

Виявляється, спокій не знаходила (та й не знаходить) душа вбитої молодої дружини Жевуського - Марії. Він, власне, і вбив графиню в нападі ревнощів. Тіло сховав десь у замку, оскільки поховати з усіма ритуалами свою жертву не міг.

Деякі старожили оповідають, що тіло молодої дружини ревнивий чоловік власноруч замурував в одній з кам'яних стін...

Кожен старовинний замок зберігає свої легенди. Багато з них суперечать реальним подіям, деякі зовсім не схожі на правду, навіть доволі містифіковані. Проте люди схильні беззастережно вірити їм. А які таємниці зберігає Кременецький замок?..

Пропонуємо читачам здійснити уявну екскурсію. А саме - в Тернопільську область, до її волинської частини - міста Кременець. Там з гори Бони, на якій стоїть замок, розгортається дуже гарний краєвид.

Існує давня-прадавня легенда про ці місця. Нібито багато років тому, ще до Київської Русі і задовго до будівництва справжнього замку, дочка Тура - воєводи  дулібів Ірва щоранку з тодішньої високої гори, на якій стояла висока кріпосна вежа, милувалася пейзажами. Раптом гору оточило вороже військо аварів. Побачивши вгорі красуню Ірву, ворожий правитель закохався у неї до безтями. Вимагав, щоб йому віддали Ірву, а то повік не зніме облоги.

Дізнавшись про це, дівчина прийняла рішення відмовити. Однак аварське військо було величезним і їм вдалося захопити фортецю. А дівчина, щоб не потрапити в руки чужинців, стрибнула в прірву. Як тільки не шукали вороги її тіла - не знайшли. На місці, де земля поглинула Ірву, забило джерело.