23 травня — вшанування Святого апостола Симона Зилоти. У народі цей день називають знахарським...
Воно й не дивно! Адже з дня Симона Зилоти починається другий весняний етап заготівлі лікарських рослин. Перший розпочинається після свята Благовіщення (7 квітня). Та ще й ім'я і прізвисько апостола так і нагадує про зілля. Але ця традиція аж ніяк не пов'язана з церковним календарем, а продиктована самою Природою, коли деяке зілля потрібно заготовляти певної пори року, адже у цей час воно набуває найбільше цілющих властивостей.
Збирати зілля на Симона належало жінкам, молодицям. Брали вони зі собою і кмітливих дівчат. Але ті спершу лише спостерігали, вивчали з розповідей досвідчених зцілителів таємниці кожної рослини, від чого вона лікує, як правильно її зрізати чи викопати корінь, зібрати суцвіття, скільки брати і скільки залишити на наступний рік. І тільки опісля допомагали у заготівлі.
У ліс, на леваду, у поле йшли зі світанком, і то гуртом. Потім розходилися, бо кожен знав свої «потайні» місця, де росте потрібне чар-зілля, і бралися до праці. Починали її неодмінно з молитви, щоб Бог допоміг і щоб зілля набуло ще більшої сили.
До кожної стеблинки жінка могла промовляти ніжні лагідні слова. Чинила це не як магічне дійство. За цим криється і дяка Природі за її цілющі дари у вигляді рослин, й уклін Рідній Землі.
Опівдні зцілительки поверталися у село, збиралися в одній з господинь, готували спільний обід, ділилися та обмінювалися зібраними травами - у кого надлишок, а кому забракло... Збирали цієї пори бобівник трилистий, аїр, живокіст, любисток, м'яту, полин, розхідник, талабан... Можна налічити понад півсотні рослин.
Увечері влаштовували «спільну лазню». Це могла бути велика бочка, наповнена гарячою водою, у яку пірнали почергово (та так, щоб не обпектися!). Перед тим в окропі запарювали щойно зібране чарівне зілля. Кожна жінка давала по кілька стеблин трав.
Вважалося за добру прикмету, коли свято Симона Зилоти припадало на суботу перед Трійцею. Тоді ще й збирали особливий букет для освячення в церкві.