У давніх українців було своє розуміння Єдиносущного Бога, якого називали Великим Богом, Старим Богом чи Всебогом. А ще він був Бог-Творець — володар усіх таїн, земних і космічних.

Ідеї найвищого Єства і Прадіда засвідчують насамперед колядки. Як писав свого часу етнограф Ксенофонт Сосенко, християнська ідея про народження Спасителя світу якраз скріплює давню віру українців у Бога-Творця, що він навідається до них — своїх людей, дітей і принесе їм благословенство та охоронить від зла.

Думка про найвище єство і віра в нього були давнішими, ніж ідея Прадіда як Бога.

Язичницькі боги, як правило, мали по декілька імен. У річному Сварожому колі, наприклад, весняний бог Ярило дає рослинності ріст і силу, запліднює її. Тож він на цій порі був головним богом — Богом-Господарем буття. Влітку — це Смирагл, що наливає колос; восени — бог Світовид; а взимку — Коляда, бог торжества світла Дажбожого.

Тисячолітні вірування і звичаї предків донесли до нас через мову багато виразів із словом “Бог” - “Богзна”, “Бог з тобою”, “Поможи Боже”, “Дай, Боже, щастя”...

Про єдиного Бога згадується й у Велесовій книзі: “Бог є один і множествен...”.

Український народ так полюбив пернатих і квіти (згадайте, хоча б, народне малярство, розписи на стінах хат, печах, кераміці), що склав про них безліч легенд. Серед таких творів усної словесності зустрічаємо й легенду про зозулю та зозулині сльози — неймовірно гарну квіточку.

...Давно це було, принаймні до того, як народилися ми. Тоді звірі й птахи уміли розмовляти людською мовою.

Зозуля “справно” робила свою кепську справу — підкидала у гнізда дрібним лісовим пташкам свої яйця, а ті сумлінно висиджували їх і виховували підкидьків.

- Ти ось все співаєш, куєш безтурботно, - казали вони зозулі, - а на старість залишишся одна, мов та билинка у безмежному полі.

Та у відповідь тільки сміялася і запевняла птаство:

- Ви все життя із пелюшками та колисками вовтузитесь, а я своїх однак, як треба буде, знайду, і примушу годувати себе. Такий закон!

Детальніше:ЗОЗУЛИНІ СЛЬОЗИ

Шишкарів — вельми цікавих і гарних птахів не так вже й часто зустрінеш у наших лісах. Проте пильні, спостережливі, люблячі природу люди відразу запримітили їхню красу, дивовижну будову дзьоба і навіть склали легенду про них. А та легенда поширилася світом.

...Розповідають, коли Ісуса Христос висів розіп'ятий на хресті, прилетіли шишкарі, щоб хоч якось допомогти Сину Божому, визволити Його. Своїми дзьобиками (верхня і нижня щелепи їх перехрещуються і нагадують обценьки, якими зручно птахам витягати з-під лусок шишок насіння) повисмикували цвяхи, якими був прибитий до хреста наш Господь, навіть трохи намочили у Його крові своє пір'ячко, і ці плями назавжди залишилися на птахах. За таку чуйність, любов і допомогу Ісус Христос зарахував шишкарів до сонму святих істот.

Прекрасна легенда не без глибокої моралі: любити Бога, любити ближнього і завжди йти на порятунок інших.

Детальніше:ХРИСТОВІ ПТАХИ-ВИЗВОЛИТЕЛІ

Існує дуже давня легенда про білу лілію — квітку, яку часто зустрічаємо у садках, на клумбах. Українські господині вельми в неї закохані...

Мати Божа на Небі випросила в Ісуса Христа відзнаку для дівчат, які ревно дотримуються праведної чесності, чистоти, істини Божої на землі, не вдаються до гріха. Потім Діва Марія з Ангелами спустилася на Землю і скропила її небесним нектаром — даром від Сина Божого; де Богородиця ступала — там білі лілії виростали.

У церковній пісні співається:

- Щоб попасти під Покров Марії,

Треба мати душу, як лілеї...

Детальніше:КВІТКА БОЖОЇ МАТЕРІ