Гортаємо сторінки Велесової книги — найдревнішої української літературної пам'ятки, принаймні, дотепер відомої науковцям. У цьому творі не раз натрапляємо на ім'я язичницького бога Світовита...
Світовит — бог світла та святості, духовна сутність Сварога-отця. За вченням про Триглава з Велесової книги знаємо, що Світовит є уособленням певного духа святості поруч із Сварогом (найвищим язичницьким божеством) та його сином Перуном. Зокрема читаємо: “Бо це є тайна велика, яко Сварог є Перуном і Світовитом, а ті обоє удержані у Сварозі”.
Світовит — дослівно “світло, що витає”, тобто духовний вогонь, світло та святість одночасно. І знову цитата з Велесової книги: “Богові Світовитові ми славу прорекли, бо цей бог став богом Прави і Яви, і йому співаємо пісні... І через нього ми побачили світ видимий і буття Яви”.
Храм Світовита в Ругії називався Аркона й існував аж до 1168 року, аж поки його зруйнували хрестоносці. Назва святині походить від давнього “ректи” - “говорити, пророчити” й означає, що тут був найсильніший оракул, до якого сходилися мешканці не тільки ближніх поселень, а й з усієї Слов'янщини, щоб почути віще слово.
Найзначнішими на честь Світовита були урочистості в день осіннього рівнодення (нині випадає на 25-26 вересня). У це свято правилася всенічна богослужба, подібна до Великодньої, відбувалося всенародне причастя до священного короваю, розміром у зріст людини, та священним напоєм — медом-сурою, який споживали з рога, промовляючи славослів'я богам.