У давнину наші пращури неабияк вшановували язичницьку богиню Мокошу. Навіть з прийняттям християнства її культ годі було викорінити з людської пам'яті...
Мокоша — богиня-покровителька родини, материнства, здоров'я дітей, цілителька, берегиня домашнього вогнища, матір живучої сили природи. З давніх часів вона зображалася у вінку з колосся та пишних квітів, з піднятими до сонця руками, в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над головою, а поруч неї — знаки Сварги (образ на рушниках). Є її зображення і з рогом достатку (образ на камені на статуї Світовита).
Форма імені Мокоша, як вважають дослідники, походить від назви рослини мак, який в українців завжди був символом родючості, достатку, а також розуму. Тому мак широко використовували для приготування обрядових страв, печива, пирогів, куті тощо.
Мокоші приносили у жертву прядиво (вовну, нитки), бо вона, як і богиня Доля, пряде... Подекуди її також вважають покровителькою вівчарства, тому кажуть: “Мокоша стриже овець”.
Мокошами ще в XVI столітті називали знахарок, чаклунок. Загалом Мокоша позначає водну, жіночу природу землі. В Україні й досі побутує назва водяних рослин — мокоша (водяна лілія, лотос, латаття біле).
Мокошин день — п'ятниця. У давнину у цей день жінки не шили, не пряли, не сукали ниток, не прали білизни, щоб не розгнівати свою покровительку. Найбільшими Мокошиними святами є п'ятниця на Русальному тижні та остання п'ятниця жовтня (так звані “бабські святки”). У колі Сварожому Мокоші відповідає сузір'я Водолія.