Останні новини
28 березня 2024
25 березня 2024

Звісно, лихословити — великий гріх, тим паче, вживати лихі слова щодо дітей. Але дорослі, на жаль, не раз дошкуляють дітям за непослух їдким - “одмінок” або “відмінче”. Що стоїть за цим словом?..

Одмінок, відмінче, обмінчук, відміна — це дитина, підмінена нечистою силою. У давнину українці вірили, що дика баба чи зла богиня може викрасти людське немовля, підкинувши натомість своє.

Впізнати одмінка можна за мішкуватою будовою тіла (маленька голова, велике черево, тонкі ноги). Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла. Одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років.

Аби позбутися одмінка, радилося винести його у мішку на перехрестя доріг чи кинути на смітник. Тоді нечиста, побачивши свою дитину, забере її.

 

Загальнопоширеною була засторога: не слід лихословити і згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати його на свою дитину.

В українській народній міфології мавки (нявки, бісиці) — істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли неохрещеними. Їх ще називають потречатами, страдчатами, повітрулями, лісними, лоскотинцями. (Це — лишень декілька із багатьох версій).

Мавки мають вигляд гарних молодих дівчат, що співом та зовнішністю приваблюють, заманюють хлопців і можуть залоскотати їх до смерті. На відміну від русалок, різновидом яких є мавки, останні мали довге лляне волосся.

У народі вірили, що на Зелені (Троїцькі) світа потерчата літали, перетворившись на птаха, і просили собі хрещення криками: “Христу, Христу!”. Вважалося, що в таких випадках треба кинути якусь хустину і назвати ім'я, промовивши: “Хрещу тебе!”. Після цього душа немовляти потрапляє в рай. Якщо ж цей обряд не здійснити до семи років, то немовля перетвориться на русалку або мавку (нявку), стане нечистим духом і завдаватиме людям шкоди.

 

Оберегом від мавок слугували часник, цибуля, полин.

Ще у далеких пращурів українців — трипільців виробилось прихильне ставлення до змії. Її зображення не раз зустрічаємо серед орнаментів культури цієї епохи. Знак змії символізував мудрість, живучість, земну силу тощо, мав охоронне значення. Однак з часом таке ставлення змінилося на негативне, окрім до вужа, як оберегу, охоронця житла. І першою у ненависть потрапила гадюка. Ні, не тільки тому, що жалить, несе смертельну загрозу. Її ще й використовували у лихих магічних діях... Зокрема побутували оповідки про ворожбитів, які вміли скликати гадюк своїм свистом або грою на сопілці, приручати їх, а іноді насилати на людей, аби завдати шкоди. Навіть були доволі поширеними перекази про те, що той, хто скуштує відварене м'ясо гадюки, здобуде не тільки особливу мудрість, а й знання таємниць природи, здатність розуміти мову звірів і птахів, рослин. Отож йому навіть не потрібно шукати цвіту папороті у Купальську ніч.

ВОВКУЛАКА

До численних міфологічних істот, яких витворила народна уява, належить Вовкулака (Вовкун) — давній негативний персонаж української демонології.

Вовкулаки (за повір'ями) могли бути вроджені та зачаровані — обернені. Вродженою вовкулакою ставала людина, що народилася під знаком певної планети. Вірили також, що коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї народиться дитина — вовкун.

Зачарованими ж вовкулаками стають ті, яких обертають у вовків чаклуни, відьми. Для цього достатньо було забути Бога і за вказівкою відьми перекинутись тричі через устромлений в землю ніж. Таке перевтілення відьма могла здійснити і без згоди на те людини. Тобто, людина ставала жертвою відьомських чарів.

На відміну від зачарованих вовкулак, що перебувають у вовчій подобі по кілька років, вроджені вовкулаки живуть у сім'ї як звичайні люди і лише у певний час, найчастіше вночі, перетворюються на вовків, об'єднуються з їхніми зграями і винищують худобу. Існували різні засоби повернути зачарованому вовкулаці людський образ (подобу). Приміром, стягнути з нього шкуру, провести через хомут, розірвати мотузку, що висить у нього на шиї, та інше.

(Народні повір'я)

Доля (талан, фатум) — з-поміж інших трактувань, це ще й фантастично-поетичний образ, який у прадавній міфології українців ототожнювався зі щастям і виступав антиподом лихої долі, недолі, нещастя.

Найчастіше доля змальовувалася в образах жінки, панича, незнайомця тощо. Щаслива доля — приємна на вигляд, чепурна, а лиха — заспана, запухла, невмита, словом — неряшниця.

За народною уявою, кожна людина має свою долю, яка фатально визначає її вік, благополуччя, добробут та інше. Під якою планетою та в яку годину (добру чи лиху) народилася людина (такі “таємниці відали у східних слов'ян волхви) — така її доля. Тож сприймалася вона не як божество, а як двійник людини, її невидима тінь.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.