Наше село Шешори колись було на присілку Царина. Тут, де тепер центр села, був ліс. Коли надійшли з Угорщини татари і напали на село Шешори, вони спалили село і рівночасно церкву. А дзвони з тої церкви люде заховали в таку трясовицю, де й понині їх ніхто не знайшов. Люде повтікали в ліс, де зараз центр села. І нарубали дерев, накидали каміння і завалили прохід. І з-за тої загороди оборонялися. І татари вернулися. Від того часу село Шешори почало існувати на місці, де був ліс. А там, де була загата від татарів, виріс присілок і назвали його Кордон. Зараз на тій царині розміщається радгосп. І поселяються там люде.

В селі Люча є гора Палита. На ній невелике, але дуже глибоке озеро, яке називають Лебединим. Старі люди приказують, чому воно дістало таку назву. Було то дуже давно. Під горою Палита стояла невелика хата, в якій жив чоловік-удовець з дочкою Марічкою. Одного разу в село ввійшли татари, різали, вбивали, грабували людей. Упоравшись у Лючі, надвечір задумали татари перейти ліс на Палиті і піти на інші села. І коли підійшли під гору, побачили хату чоловіка, про якого у нас ішла мова. На своє лихо з хати вийшла Марічка. Вона була дуже гарна.

Татари сказали, щоб вона збиралася і йшла з ними. Буде їм за проводиря. Вона плакала, просилася, але це не помогло. Вони стали погрожувати, що тата вб'ють, хату спалять, а її заберуть силою. Щоб врятувати батька, Марічка пішла з татарами, була проводирем у них.

Вона добре знала ліс на горі Палита і дорогу в сусідні села. Привела татарів до озера (воно тоді ніякої назви не мало). Це було зимою, озеро замерзло. Марічка сказала, що хоче відпочити і трохи погрітися коло вогню, посидіти в лісі. Татари послухали її, розклали ватру, бо й самі хотіли погрітися. Вони не знали, що під ними озеро, бо на льоду був сніг. Розклали великий вогонь, лід провалився, всі пішли на дно, і Марічка з ними.

Батько пішов слідом за татарами. Коли прийшов над озеро, зрозумів, що сталося, бо далі на снігу ніяких слідів не було.

Детальніше:ЛЕБЕДИНЕ ОЗЕРО - Легенда Гуцульщини

Колись, дуже давно, Місяць не був такий, як тепер, а ясний-ясний. На ньому не було ні плямочки. Але злі люди затьмарили його. Це було давно. Жили собі два брати. Після смерти батька залишився ґрунт, яким вони ніяк не могли поділитися. Кожен хотів загарбати собі більшу частку батьківської спадщини. За цего брати посварилися і зненавиділи один одного. Одної місячної ночі, коли скидали в копиці сіно в лузі, старший брат пробив молодшого вилами і мертве тіло його затяг у провалля. Він подумав: "Тепер вся вітцівщина буде моя. Добре, що ніхто не бачив, як я зігнав його зі світу".

І тут він глянув на Місяць і побачив там, як у дзеркалі, себе з вилами і вбитого брата. Дуже злякався він - тепер усі будуть знати, хто вбивця.

Хоч забрав той недобрий чоловік усе батьківське майно, але не був щасливим. Він дуже не любив місячних ночей, бо повний Місяць нагадував йому про його тяжкий злочин.

І так до цего часу на Місяці видно, як стоять один проти одного два чоловіки з вилами в руках.

Українське поле годі уявити без жита. Воно, після пшениці, належить до основних хлібниз злаків. Мабуть не випадково в нашій мові назва цієї культури має спільний корінь із словами «Жити», «Життя».

Жито відоме в Європі з бронзового віку. У басейнах Дніпра, Дністра й на Керченському півострові східні слов'яни вирощували його у першій половині I тисячоліття нашої ери. Батьківщиною цього злаку, як вважають науковці, є гірські райони Північної Африки й Західної Азії. Серед тринадцяти видів жита лише один належить до аграрних культур, решта - дикі, хліба з них не спечеш.

Цікавий факт: у горах на заході Німеччини росте жито заввишки понад два метри. Ой, як тут не пригадати українське віншування- побажання:

- Роди, земле, жито з голоблю, а картоплю, як колесо!

Називається воно очеретяне, бо солома цього жита жорстка, бура.

Український народ про жито каже таке:

- З житом жити - не тужити!

- Буде жито - буде людям сито!

- Жито два тижні зеленіє, два тижні колоситься, два тижні відцвітає, два тижні поклони б'є, бо жати проситься.

Спостерігали і радили:

- Жито сильно пахне перед дощем. Отож, плануй роботу, господарюй!

- Жито, засіяне при північному вітрі, родить краще.

- Жито колоситься - знайдеш багато грибів.

- Жита раніше вівса не косять.