27 листопада — церковне свято апостола Пилипа, а після нього розпочинається Різдвяний піст, який триватиме до 6 січня.

Церковні джерела розповідають, що після Вознесіння Ісуса Христа апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галилеї, супроводжуючи проповідь чудесами, зокрема воскресив маленьку дитину, яка померла на руках матері. З Галилеї Пилип направився у Грецію й проповідував науку Христа серед іудеїв, які туди переселилися. З Еллади апостол відправився у Парфи, а потім у місто Азот. Тут зцілив хворі очі дочці місцевого жителя Нікокліда. Як місіонер, апостол Пилип пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, зазнав багатьох знущань від супротивників християнства.

Прибувши у місто Ераполь (Фрігія) за наказом правителя Анфіпата був схоплений і страчений. Його розіп'яли на хресті.

Детальніше:ПІСЛЯ ПИЛИПА — РІЗДВЯНИЙ ПІСТ

Здавна в Україні жінки вшановували дванадцять п'ятниць у році. А саме — п'ятницю перед Благовіщенням, десяту п'ятницю після Великодня, п'ятниці перед Трійцею, Успінням, Головосікою, Воздвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещем та дві п'ятниці (першу й останню) Великого посту.

У такі п'ятниці, вважали, не можна працювати. А у всі п'ятниці року строго заборонялося їсти скоромне — м'ясні страви, навіть споживати молоко. Словом, постити! Щодо обмеженого харчування у п'ятницю, то церква ставиться до цього прихильно.

За поширеним в Україні повір'ям, Свята П'ятниця ходить по землі в образі жінки в чорному або білому одязі. Тіло в неї зранене голками, веретенами, поколене гребенями. А все через те, що жінками, дівчатами порушується її строга заборона шити, прясти, ткати, вишивати в п'ятницю. Тому напередодні п'ятниці (особливо з дванадцяти перелічених) дівчата знімали нитку з веретена, бо вночі могла прийти прясти відьма, та ще й сама П'ятниця, розгнівана і збентежена, могла покарати власницю прялки.

Вельми дотримувалися знахарського правила: хто постить у п'ятницю, той не буде хворіти на пропасницю.

Детальніше:ЩО НЕ П'ЯТНИЦЯ — ТО СВЯТО...

Святий Роман, якого церкви східного обряду вшановують 1 грудня, був дияконом у місті Кесарії Палестинській у кінці III століття. Коли за правління імператора Діоклетіана почалося переслідування християн, Роман проживав у місті Антіохії та заохочував вірних не відступати від своєї віри. Побачивши одного разу, що деякі ув'язнені християни готові поклонитися язичницьким ідолам, аби уникнути тортур і страти, він голосно почав закликати їх, щоб залишалися витривалими і вірними Христові до кінця.

За це погани засудили Романа на спалення живцем, але сильна злива загасила вогонь. Тоді вони вирвали Романові язика, але він далі без язика продовжував виразно говорити, закликаючи всіх християн до стійкості і мужності.

Роман загинув мученицькою смертю, проте християни не забувають про його героїчний вчинок.

Цього дня проводжають осінь, або, як ще кажуть у народі, справляють за нею поминки, а зустрічають і вітають зиму. Селяни вже мають трохи більше часу для відпочинку. Але це лише на перший погляд. У доброго господаря клопотів чимало і взимку. Потрібно доглянути зібраний врожай овочів і фруктів, аби не зіпсувався, не перемерз у льосі тощо.

У народі кажуть:

- Якою зима почалася — такою і буде.

- На Романа снігу намело — зима буде сніжною.

5 грудня у церковному і народному календарях українців — свято Прокопа, яке у побуті також називають “Зимового Прокопа”, бо вшановуємо і Літнього (21 липня), але мова про різних достойників Церкви.

Ще за часів Київської Русі, як стверджують історичні джерела, у цей день, одягнувшись якомога тепліше, виходили усім поселенням розчищати дороги. Снігу добряче намело!..

Це було свого роду трудове свято, спільна толока дітей, молоді і дорослих. Справа — вельми необхідна і вимагала певних фізичних зусиль. Хоча, так вже повелося, що прибирання снігу частенько організовували як веселу розвагу. Дітлахи під час роботи могли досхочу кидатися сніжками, кататися по білій пухнастій ковдрі. Іноді й не розбереш, де чия голова, де чиї ноги стирчать із наметів. Але так чи інакше, це було залучення дітей до суспільної праці, що зберігається в добрих українських традиціях упродовж віків.

Також цього дня в давнину на шляхах ставили віхи (кілки), щоб мандрівник не збився з дороги. Тому говорили: “Прийшов Прокіп — розбив наміт, по снігу ступає — дорогу копає”.

Із часом з'явилася звичка на Прокопа чистити килими. Вважали, що цьому допоможе сам Святий Прокопій і забезпечить міцне здоров'я та добробут усій родині. Разом з килимами чистили верхній одяг тощо — мабуть, не лише заради чистоти, гігієни, а й для надійності, щоб доля часом не оминула оселі та віддала “ведмеже” здоров'я комусь іншому.