- Липень — найспекотніший місяць року.

- У липні під палючим сонцем навіть трава вигорає.

- Липень - краса літу, середина цвіту.

- У липні земля дощу просить.

- У липні овес в жупані, а на гречці і сорочки нема.

- Ночі зоряні в липні - буде багато грибів.

- Рижики з'явилися - чекай осінніх опеньків.

- Китиці вівса обважніли - з'явилися ранні опеньки.

- Липень у двір заглянув - пора серпи зубрити.

- Липень - маківка літа, а грудень - шапка зими.

- Липнева робота усіх годує.

- Липень з туманами - осінь з дощами.

- Баба б ще потанцювала, але вершина літа настала.

- Липень блискавки кидає і дуби калічить.

- Липень любить відходити з грозами.

- Не бійся липневої спеки, а бійся зимового морозу.

- Яка погода в липні - така буде у січні.

21 жовтня — свято преподобних Трифона і Пелагії.

Спостережливі люди запримітили:

- Після Трифона і Пелагії все холодніє. А тому Трифон шубу чинить, а Пелагія рукавиці шиє.

Яким би не було посушливе літо й спекотний вересень, але Трифон і Пелагія наллють соком ягоди калини. Тим паче, коли вже були перші приморозки. Тому цей день оптимальний для заготівлі калини. Частину калинових кетягів, як і горобинових, дбайливе людське серце залишає птахам на зиму. Отож «пожинають» не весь врожай. Зрештою, калина - не вишня, багато не з'їсиш.

Знахарі також наголошують, що після посушливого літа й теплого вересня найоптимальніше збирати калину на Трифона і Пелагії.

7 жовтня — свято Теклі, яка була однією з найбільш пошановуваних жінок у ранні віки християнства.

Дослідники історії церкви вважають, що Текля - язичниця, навернулася до Христової віри під впливом проповіді Святого апостола Павла. Прийнявши хрещення, посвятила решту свого життя Господу Богу, перенесла тортури, знущання. Прожила вона 90 років, усамітнившись у горах Селевкії.

У народі кажуть:

- Після Теклі день зменшується не гусячими, а кінськими кроками.

Перша субота перед свято Дмитра - особлива, вона пов'язана з осінніми поминаннями померлих. У народі її називають Дмитрова, Переддмитрова, Поминальна або Родинна субота. Зустрічаються й інші назви.

Поминають померлих спочатку у церкві на Службі Божій і під час відправи парастасу. Це - найважливіше! Опісля, якщо випадає слушна нагода (але не всім, скажімо, доведеться довго добиратися до місця поховання родичів, друзів...), то неодмінно відвідують кладовище. І лише потім удома поминають за обіднім столом.

Колись дотримувалися правила: такий обід мав відбуватися пізніше, ніж завжди, після полудня або надвечір. За обідом в окремий посуд відкладали по ложці страв, наливали у миску води, все це ставили на ніч на покуття, залишали чистий рушник, щоб душі небіжчиків могли вмитися та пообідати. Такої традиції дотримуються і на Святвечір.

Існує повір'я: у цю ніч на кладовищі можна побачити тіні померлих, які встають з могил, аби піти до своїх родичів та перевірити, чи належно поминають їх...

Утім, яких би тільки поминальних народних традицій люди не дотримувалися, Церква наголошує: основа поминання - щира молитва!