30 вересня — церковне свято Віри, Надії, Любові і їх матері Софії. Колись у народі його називали жіночим днем, а про 8 березня і гадки не мали...
Життєписи святих розповідають, що у II столітті, в часи жорстокого переслідування християн, малолітніх дівчаток Віру, Надію, Любов стратили на очах матері-християнки Софії, бо ті так і не зреклися Ісуса Христа. Через три дні Софія сама померла від горя і смутку на могилі своїх донечок.
Ці вельми поширені в українців імена зустрічаються ледь не в кожній сім'ї, родині. Тому свято дуже популярне, хоч і не належить до великих церковних. Щоб зрозуміти його популярність у народі, потрібно звернутися до витоків християнської моралі.
З сивої давнини у світі існували чотири класичні доброчесності - мудрість, правосуддя, помірність, стійкість. З виникненням християнства до них додалися ще три духовні чесноти - віра, надія, любов. Отже, сполучення цих імен означає верховенство Премудрості (Софії) над союзом Віри, Надії, Любові. У багатьох національних культурах Софія ототожнюється з Божою Мудрістю.
І не випадково князь Ярослав Мудрий назвав побудований ним храм-собор Святою Софією, що знаменувало сходження на землі Київської Русі Премудрості Господньої.
Відповідно особливого значення набували і три інші доброчесності. У сакральному мистецтві вони мають свої символи. Надія зображується у вигляді крилатої фігури, що творить молитву, обов'язково у зеленому вбранні і з якорем. Віру символізує вінок з білих квітів. Любов - відкрите серце. Є й інші символи...