Останні новини
25 березня 2024
24 березня 2024

СВІТОВИТ

Гортаємо сторінки Велесової книги — найдревнішої української літературної пам'ятки, принаймні, дотепер відомої науковцям. У цьому творі не раз натрапляємо на ім'я язичницького бога Світовита...

Світовит — бог світла та святості, духовна сутність Сварога-отця. За вченням про Триглава з Велесової книги знаємо, що Світовит є уособленням певного духа святості поруч із Сварогом (найвищим язичницьким божеством) та його сином Перуном. Зокрема читаємо: “Бо це є тайна велика, яко Сварог є Перуном і Світовитом, а ті обоє удержані у Сварозі”.

Світовит — дослівно “світло, що витає”, тобто духовний вогонь, світло та святість одночасно. І знову цитата з Велесової книги: “Богові Світовитові ми славу прорекли, бо цей бог став богом Прави і Яви, і йому співаємо пісні... І через нього ми побачили світ видимий і буття Яви”.

Храм Світовита в Ругії називався Аркона й існував аж до 1168 року, аж поки його зруйнували хрестоносці. Назва святині походить від давнього “ректи” - “говорити, пророчити” й означає, що тут був найсильніший оракул, до якого сходилися мешканці не тільки ближніх поселень, а й з усієї Слов'янщини, щоб почути віще слово.

Найзначнішими на честь Світовита були урочистості в день осіннього рівнодення (нині випадає на 25-26 вересня). У це свято правилася всенічна богослужба, подібна до Великодньої, відбувалося всенародне причастя до священного короваю, розміром у зріст людини, та священним напоєм — медом-сурою, який споживали з рога, промовляючи славослів'я богам.

Світовит уособлює всіх богів українського язичницького пантеону (Перуна, Дажбога, Ладу, Мокошу, Велеса та інших) і творить триєдність світів — Прави, Яви й Нави. Храм Світовита існував майже до XVII століття на горі Богит (Тернопільська область). Його статуя (Збруцький ідол) нині зберігається в Краківському археологічному музеї в Польщі. У Києві на Софійському майдані встановлено копію цієї статуї. Є така й у Львівському музеї історії релігії.

СЕМИЯРИЛО

Семиярило — бог палаючого сонця, уособлення полум'яної сили, що надихає воїнів на битву, запалює серця хоробрих лицарів жадобою до перемоги. На думку деяких дослідників, Семиярило — це літописний Симаргл (від “сім” і “яр” - дослівно “семипристрасний”). Український мовознавець Павма Беринда (XVII століття) пояснив “Сим”, як “слава, достойність, досконалість”.

Найбільша сила сонця виявляється в середині літа, коли сонце не тільки гріє землю своїм життєдайним промінням, але й спалює її, сушить рослинність. Такі властивості сонячного вогню за старих часів отримали назву руян, руйний — тобто, палкий, гарячий, пристрасний. (Деякі лінгвісти вбачають, що це дотично й до слова “руйнувати”). Його символом вважали темно-червоний, багряний колір. Звідси назва балто-слов'янського бога Руєвита, тотожного нашому Семиярилу.

Як писав Саксон Граматик, на острові Руяні було два храми, один з яких присвячувався Руєвиту-Семиярилу. Тут була статуя цього божества із сімома лицями під одним шоломом, на поясі ж висіло сім мечів. Сім облич бога означало сім літніх місяців, коли найбільше проявляється життєдайна сила (чи то активність) Сонця. У другому храмі було зображення Поренута, який мав п'ять облич (символ п'яти зимових чи то просто холодних місяців), але без мечів.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.