Останні новини

ВОРОЖІННЯ — ДАВНІЙ ПЛАСТ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

У народно-побутовій культурі та давніх віруваннях українців чільне місце займали різного роду ворожіння. Але вже у XIX столітті більшість з них втратили свою магічну сутність, “прагматичне” значення і стали веселою традиційною розвагою молоді. Тепер же вони зустрічаються тільки в театралізованих дійствах.

В етнографічних довідниках ворожіння визначаються, як різні способи вгадувати долю, завбачати майбутнє, прогнозувати врожай (в останньому не йдеться про народні прогностичні прикмети, спостереження за змінами у погоді та природі). Переважна більшість ворожінь грунтувалась на забобонних уявленнях: люди прагнули зазирнути в майбутнє через посередництво потойбічних сил, через, начебто, контакти з померлими предками.

Дослідники-етнографи розподіляють ворожіння на “оказію”, тобто приурочені до певного випадку (побудови житла, шлюбу, народження дитини тощо), й “календарно-обрядові”, приурочені до певних свят. Найоптимальнішими періодами для ворожінь вважали Святий Вечір перед Різдвом Христовим, Новий рік (Меланчин вечір з 13 на 14 січня), Великдень, Івана Купала, Катерини, Андрія.

З прадавніх часів ворожили по зорях, інших небесних світилах, голосах “віщих” птахів — ворон, сова, лініях долоні; вдавалися до тлумачення сновидінь; використовували в магічно-обрядових діях квіти, зерна, вогонь, воду, сніг... Перелік доволі великий. З цією ж метою використовували різноманітні речі: обручки, дзеркальця, гребінці, черевики, пояси, свічки... Були й так звані “професійні віщуни” - ворожки, ворожбити, знахарі, відьми, мольфари.

У селянському побуті українців переважали самодіяльні ворожіння, які узвичаєно передували важливим етапам господарської дільності або суттєвим змінам в особистому житті. Практикувались індивідуальні й колективні, суто чоловічі й суто жіночі ворожіння, дівочі. Існували певні строгі обмеження щодо часу й місця їх проведення. Як правило, ворожили увечері або вночі потайки від чужого ока, окрім, якщо це дійство було колективним, зокрема, на вечорницях.

Приміром, вірили у таке: якщо зварена кутя виходила верхом, це віщувало верховаті стоги. Першу ложку куті неодмінно підкидали до стелі. Якщо зера куті прилипали до неї, то бджоли добре поведуться, буде багато меду. За довжиною стебла соломи, що витягали з-під скатертини на Святий Вечір, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. Довгій соломині дуже раділи люди похилого віку, бо ще довго проживуть. Майбутній врожай овочів визначали за допомогою жевріючих вуглин (інколи полін), витягнутих із печі на Новий рік. При цьому кожній вуглині давали назву городньої рослини, яку планували висаджувати чи висівати весною. Вуглина, що згоряла повністю, якраз і віщувала врожай відповідних овочів.

Різноманітними були дівочі ворожіння на шлюб. У новорічну або андріївську ніч рахували кілки тину (9 або три рази по 9). Останній кіл із корою означав багате життя в шлюбі, обдертий — злиденне. Влаштовували також своєрідні змагання — дівчата перекидали чобіт через хату. Кому це вдавалося з першого разу, ту очікував близький шлюб. Лихо, коли чобіт упав на стріху. Кидали чобота й через ворота на вулицю: куди покаже його носик — звідти й прийде наречений.

 

Підготував Тарас ЛЕХМАН.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.