Одним з найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної сім'ї — бгання короваю. Це було у давнину доволі яскраве, навіть драматургічне, дійство.
Загалом, як стверджують етнографи, українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію. Та все ж головним весільним хлібом був коровай, який готували, випікали й прикрашали зі строгим дотриманням певного сценарію. Усе дійство, що на жаль, відходить у минуле, називали бганням короваю. (Така назва збереглася ледь не по всій Україні).
Отож, бгали головний весільний хліб у п'ятницю або суботу у домі нареченої, що практикувалося у східних регіонах України; у родичів нареченого (на Поділлі та Волині) або ж в обох молодих (такої традиції дотримувалися в Галичині). Часто в цьому ритуалі спільно брали участь родичі і молодої, і молодого, таким чином підкреслюючи споріднення сімей, створення нової великої родини, розширення кола свояків.
Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили зі собою борошно, яйця, олію, сметану, сало тощо — все найкращого гатунку. Від господарів дому не вимагалося нічого. Хіба що опісля початувати коровайниць. Весь процес приготування цього головного весільного хліба супроводжувався ритуальними та магічними діями. Проте, приступали до роботи тільки після спільної християнської молитви.
Вважалося доброю прикметою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще — сім). Щоправда, в деяких етнографічних регіонах України, навпаки, запрошували парну кількість жінок-коровайниць, щоб молодята весь вік прожили в парі. Недарма кажуть: “Що не село, то своя пісня; що не хутір, то свій обряд”. При цьому коровайниці повинні були перебувати тільки у першому шлюбі і жити з чоловіком у злагоді. Ніколи не запрошували вдів.
Спільність дій під час бгання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім'ї, міцність шлюбу. Для цього коровайниць зв'язували довгим рушником, взятим із покутя (інколи — 10 і більше метрів довжиною) і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, омивати руки.
Існувало повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий — віщує розлучення, і чим більша утворилася під час випічки “тріщина” - тим швидше це станеться; покручений коровай віщував лиху долю; підгорілий — близьку смерть. (Звісно, це — марновірство). Тому жінки-коровайниці заздалегідь задобряли коровай приказками та піснями, присили в нього і в Бога милості, щоб вдався.
Кожен із весільних хлібів має своє призначення: з паляницею йшли свататися, з шашками (обрядовим печивом) та калечем запрошували на весілля, голуби та гуски (качечки) дарували коровайницям як плату за їхню працю.
Коровай завжди був окрасою весільного столу. Він символізував достаток й добробут, щастя. Наприкінці весілля його розподіляли між усіма гостями.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.