Останні новини
28 березня 2024
25 березня 2024

ДИВОСВІТ ДІВОЧОЇ ЗАЧІСКИ

Ще з сивої давнини зачіски та головні убори українських дівчат вирізнялися своїми особливостями та неповторністю. Зберігаючи строгу традиційність, вони водночас, наче підкреслювали особистість кожної представниці слабкої статі. Що знають про них сучасні дослідники минувшини?..

Приміром, за часів Київської Русі дівчата носили розпущене волосся, розділене по середині. Ця традиція протягом століть неодмінно зберігалася в побуті українських дівчат. Однак наприкінці XIX — початку XX століття таке явище стає вже винятковим, що добре видно зі старих архівних фото, і частіше пов'язується із тим чи іншим обрядом, зокрема весіллям. Під час роботи у полі чи по господарству волосся підв'язували, заплітаючи в одну-дві коси. Дрібненько сплетені косички, які ще називали - “дрібниці”, “дрібнички”, були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини. На Волині й почасти на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо. Таку зачіску називали - “батіжок”.

У деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки. На Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку (“шварку”), на яку нанизували гудзики. Для закріплення коси на голові її густо оплітали червоною вовною (попліткою) або прив'язували кінці кіс на тім'ї червоною стрічкою, яка закінчувалася на потилиці. Зачіску оздоблювали квітами — заквітчували.

На Покутті дівчата розділяли волосся на тім'ї на дві половини і заплітали над вухами коси (китки), які укладали на зразок вінка.

Для дівчат Лівобережної України у святкові дні було характерним заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень закріплювалася навколо голови, закладалася вінком. На Правобережжі і в свята, і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси; на Полтавщині — в одну велику і кілька маленьких кіс.

Відомі й більш складні види зачісок, наприклад, у зв'язку, при якій частину волосся розділяли навпіл та напускали на обидві сторони чола, утворюючи так звані начоси, кінці яких закладали за вуха під коси.

Звичай прикрашати голову квітами (квітчатися) був надзвичайно поширений. Заплітаючи волосся у дві коси, дівчата обвивали їх навколо голови та закріплювали за ними квіти, що створювало враження одягнутого на голову вінка.

Дівочі головні убори суттєво відрізнялися від жіночих. Їм притаманна велика різнобарвність і пишність кольорів. Особливим розмаїттям форм і оздоблень відзначалися весільні головні убори. Характерним для них було те, що верх голови (маківка) завжди залишався відкритим. Тому головний весільний убір здебільшого мав вінкоподібний вигляд.

Вінкоподібні головні убори етнографи поділяють на вінки-шнури, площинні вінки та звиті вінки. Матеріали, конструкція, форми й техніки їх виготовлення були найрізноманітнішими, що може стати темою окремої розповіді.

 

Підготував Тарас ЛЕХМАН.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.