14 вересня (за старим стилем - 1 вересня) на свято Семена у давнину українці зустрічали Новий рік. Напередодні увечері запалювали «живий вогонь». Для цього терли поліном до поліна. Він горів аж до ранку наступного дня. Цей «живий вогонь» мав стати «посвітом». Його так і називали. Адже наближалися довгі темні ночі, які витісняли світлий день, пітьма все густіше сповивала землю. «Посвіт» дарував надію, що прийде час, коли світло переможе темряву, день стане довшим за ніч. Також на Новоріччя у кожній домівці запалювали свічки.

Напередодні Семена у великих містах розпочиналися осінні ярмарки. Принаймні, таке практикувалося у XVI- першій половині XVIII ст. Торгували здебільшого зерном, городиною, садовими плодами. Господарі домовлялися: на який товар яку ціну встановити, щоб збитку не було, а прибуток таки отримати. Рік на рік не випадає на врожайність, так і ціни мінялися.

Особливі дійства - зустріч Нового року. Зустрічали його гуртами, просто неба, здебільшого на ярмарковій площі, співали обрядових пісень, проводили ігри, жартували. Це ще й було своєрідне свято врожаю. Тому дерева (не обов'язково хвойні - ялинки, сосни...) прикрашали барвистими стрічками, овочами, фруктами. Ніхто не дивувався, коли побачив, що на вербі «виросли» груші, на березі - яблука, з дуба звисають сплетені у коси цибуля, часник. Знаходилося місце для велетня-гарбуза, дині-господині... Все - для веселощів, розваг.

Така традиція прикрашати дерева плодами, ласощами, зберігалася довго. Навіть у 70-80-х роках XX століття напередодні 1 січні на новорічну ялинку чіпляли горіхи, яблука, цукерки, клали під зелену красуню мандарини, апельсини...

Тарас ЛЕХМАН