На 50-тий та 51-ший дні після Великодня християни відзначають свято П'ятидесятниці, або ж Зіслання Святого Духа і Пресвятої Трійці. Трійця - це так званий «об'єднаний цикл свят». У народній традиції їх називають Зелені свята. Цього року вони припадають на 12-13 червня. Щоправда, за давнім звичаєм їх святкують не два, а три дні поспіль.
Трійця вважається головним святом літа, і літо починається з неї, навіть, якщо свято припадає на травень.
Тиждень перед Трійцею відзначався як Зелений, Клечальний, Русальний.
На Зелений тиждень дівчата в полях, на левадах, у лісі «завивали» вінки чи березу (молоде гілля дерева). Зміст обряду такий: зранку дівчата готували пироги та яєчню, плели вінки, до яких неодмінно додавали полин (оберіг від лихих сил), потім ішли до лісу, де частувались під березами, а коли ліс далеченько, то частувались посеред поля. Після цього розходились і кожна дівчина завивала вінок на березі чи колосках хлібних злаків. Робилось це обережно, щоб не пошкодити гілля чи стебла. А на Трійцю перевіряли їх за «свіжістю» і визначали: кому скільки судилося жити.
Зелений четвер перед Трійцею мав назву Русалчиного Великодня. Цього дня краще не купатися у водоймах, щоб не стати жертвою русалок. Так вважали у давнину...
У Клечальну суботу дівчата, молодиці, діти зранку йшли збирати зілля для троїцьких букетів (у них переважали лікарські рослини), заготовляли лепеху і гілки листяних дерев, якими прикрашали хату, господарські споруди, подвір'я, криницю, навіть пліт і ворота. Цей процес називався «клечанням».
У Клечальну неділю зарнку святково вбрані люди вирушали до церкви на Богослужіння, несли букети з полину, любистку, папороті, які потім святили у храмі. Дівчата прикрашали голови вінками з квітів. Після обідні молодь збиралася на майдані біля храму, де була вкопана у землю висока паля (цю працю заздалегідь виконували парубки), прикрашена квітами та гіллям з липи, клена, дуба, берези, водила хороводи, співала троїцьких пісень.
Зелені свята - це ще й час поминання померлих. Отож відвідували могили на цвинтарях, молились.
Тарас ЛЕХМАН