Якщо підсніжники, проліски — символ березня, то барвінок — символ квітня. Саме у квітні він квітне. Листя цієї рослини зберігають зелений колір навіть під снігом, у люті морози. Не раз траплялося, що барвінок міг зацвісти у лютому, коли прийшло різке і тривале потепління...
Живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані у багатьох народних піснях. В українському фольклорі ця квітка ще й символ кохання, молодості та шлюбу. Але, насамперед, барвінок асоціюється з невинністю, дитинством. У давнину на могилах діточок неодмінно висаджували барвінок.
А як тільки з'явилися перші квіти, матері плели для маленьких донечок барвінковий вінок. Старші дівчатка, перейнявши досвід матерів, робили це самостійно. Такий віночок можна було одягнути й до церкви на Великдень чи на великодні розваги з веснянками та гаївками.
Розквітлий барвінок дівчина кидала в окріп. А коли вода охолоне, то вмивала нею обличчя, голову. Це - для краси і щоб голова не боліла! Втім, тут присутній лікувальний аспект, сфера народної медицини, знахарства.
Вінком, сплетеним з барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. Збирання рослини для весільного вінка супроводжувалося ритуальними піснями, спеціальними обрядами, які, за народними віруваннями, мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Робила таке виключно молодь. Барвінком прикрашали весільне дерево - гільце, весільний коровай, додавали до букетів молодого, весільних старост, дружб, гостей...